І коли замерзає ніч у льодяниках зір над дахом чужого будинку
І коли замерзає ніч у льодяниках зір над дахом чужого будинку,
А на ранок весна між зими снігові продирається хащі –
Вона віями ловить розтале кохання, останню цієї зими сніжинку,
Й обіцяє не стати на ті ж самі граблі ніколи, нізащо.
І коли розуміє, що світ прогресує і не буде отак, як раніше.
І коли він сприймає її як один із предметів будинку,
Наче шафу, диван чи порожню, обдерту в холодному просторі нішу,
Чи поламану ним же до щастя передостанню сходинку…
І тоді замерзає ніч у льодяниках зір над їхніми векторами,
Що врізнобіч лягають на мапі колишнього спільного руху.
Апокаліпсис їхніх відносин руйнує збудовані ними любові храми,
І пророцтва від майя збуваються – вмить виростає сліпа розруха.