Ти так просив, щоб я тобі писала
листи далекі про свою любов,
ти так хотів, аби я розказала
історію життя без передмов.
Тобі хотілося все чітко знати:
мої думки, емоції, людей,
які приходили в життя, щоб брати,
лишаючи наснаги та ідей.
Хотілось тобі знати, як любила,
кого і скільки разів то було,
з ким бавилась, кого в себе пустила
і скільки часу вже з того спливло.
Тобі хотілося читать признання,
в яких би я губилась, як маля,
ти захотів взаємного кохання,
що зроду ще не бачила земля.
Хотів листів, бо знав, що розказати
не зможу і не схочу віч-на-віч,
бо я немаю тяги відчувати
з минулого життя безжальний клич.
Можливо, напишу тобі я згодом
про все, що переміряла не раз,
якщо відчую, що ти є не епізодом,
в моїм житті – театрі без прикрас.
Написано і серцем,і душею...Таке воно життя,про все не скажеш у листі...
IngiGerda відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Інколи люди просять, аби написали про те, що не можеш сказати словами. Але є різниця немогти сказати і не хотіти того робити. І справді розказати про все і всіх (неважливо письмово чи усно) можна лише тоді, коли будеш впевненим, що людина не просто «проходяча повз», а справді твоя
