Замість нещирої вірності,
Замість обридлої покірності,
Раптом світ ніжності і чарівності,
Хоча б ненадовго. Лише на мить …
Кайдани чиєїсь перезрілості,
Наслідки чиєїсь невмілості,
В очі твоєї сміливості
Думка нестримно летить …
Вибач,
Інакше так серце щемить …
Немає вже тої натхненності,
Коли в небо погляд мчить.
Обридли пута буденності,
Бо в ній душа просто спить …
Тримаючи за руку твою ніжність,
Торкаючись серцем твого серця,
Відроджую свою непокірність,
Байдужості зриваючи скельця ….
Вибач,
Що цим лякаю,
Вибач, не там літаю,
І надто малі мої крила,
Щоб ти ними світ свій накрила …
І надто громіздке серце,
Куди б ти таке примостила …
Воно ж постійно десь рветься …
Хіба таке б ти зцілила?
А ти здивувала і серце украла.
Я думав то руки, а то в тебе крила.
Я думав там спогад, а там в тебе серце.
Болюче, чутливе, а не просто скельце …
Вибач, не там літаю.
Але тебе упізнаю.
Свої поламаю крила. Твої поламаю крила.
Ролей чужих не граю ...
