Вона була не з тих, хто вміє догоджати.
Ïй не подобалися мертві квіти.
Ніхто не міг ïï на прив'язі держати.
Ніхто не вмів ïï по-справжньому любити.
Палючий погляд не одному дав до зрозуміння,
що краще оминати зустрічі із нею,
А той, хто бачив в ïï голосі колись тремтіння,
Більш не назве ïï своєю.
Можливо, в голосі отоï...
Холодної, що так ïï назвеш,
Не було жодної би риси злоï,
Коли б вона не знала, що підеш...
Якби не ті великі крила,
Які від неï ти забрав,
Вона б відкинувши усі мірила,
Любила!Щоб ти тільки знав:
Вона б тобі одному щиро
Відала би ключі від серця.
А зараз... Диким, хижим звіром
Закриє всі можливі дверці.
