Мала м якось з своїм Стефком таку суперечку,
Жи коханку юш не знайде і не скоче в гречку,
Зуби му повипадали тай сі покришили -
Половину виривали а другу зішили.
Лижит тихо на дивані через трубку смокче:
Кашу, воду, зупу терту - дихати не може.
Відійшов від того всього, трохи сі обпірив,
Дві щелепи му всадили - сам собі не вірив.
Повернувсі до села... йде тай сі регоче -
Видно всі вже трийціть два, змикати не хоче.
Ввечир сіли до вечері, зладила м "тєфтєлі"-
Так їв Стефко, жи му зуби впали до тарелі.
Кажу: - Хлопе, то не діло, то треба ліпити,
А він зблід, як то вапно - юш не хоче жити.
- Завтра підеш до аптеки, купити "Корегу"-
В мене вочи, як баньки - до чого то треба.
Каже клей такий, зубатий- ліпиш і тримає,
А чого його, мій Стефку, та аптека має?
Клеї всі, коханий Стефцю, має Супермаркет-
Завтра куплю, най юш буде... не будеш шкварчати.
Написала, як сі зве - не хоче китайський,
Му корейський подавай, а може швейцарський.
Клей купила, привезла, зуби заліпила...
Стефцьо змовк- не їст, не п'є, мовчит як могила.
Їч, мій Стефку, бо юш зуби не впадут ніколи,
Бо м купила "Супер - Клей", жи клеїт підкови.
Кожен день сі мучив дуже, не міг зуби зняти-
Я не знала шо робити, чи втікати з хати.
Червонів і зеленів, синів як той пупец,
Бо щелепи цілий місяць ніяк не відлупит.
Відлупили му дохтори, протези зламали:
Стефцьо далі мій беззубий - от такі то справи...