В якій Зграї пробуваєш—
Ото тій і підвиваєш…
А не будеш підвивати—
Споминай—як було звати!
* * *
І собакам підгавкував,
І вовкам підвивав,
І свиноті підрохкував—
З ким я лиш не бував!!!
* * *
…І кожному катюзі
Воздам я по заслузі,
І кожному ослові
Воздам у гнівнім слові!
* * *
Дістав я од Небес
Благую Вість,--
Що все в житті
Іде Коту під хвіст!!!
* * *
Ми соромимось того,
Чим пишатись треба,
І пишаємося тим,
Що бридке для Неба…
* * *
Щастя більшого від Бога
Собі навіть не проси:
Щастя візьмеш рівно стільки,
Скільки іншим віддаси!
* * *
Закон Єхидства з нами грає—
Стати мудрішими зове:
Хто хоче жити—той вмирає,
Хто хоче вмерти—той живе…
* * *
Ефективніших за Смерть
Ліків не буває:
Хто їх вжив—усі жалі
Навік забуває…
* * *
Тут всюди—жниво Смерті…
І вічно нас Їй жати…
Любіться ж! І не треба
Нікого ображати!
Бог—в кожнім з нас існує:
Отож, не кривдь нікого,
Бо кривдячи Істоту,--
Ти гірко кривдиш Бога…
* * *
Варварство—сильніше
За Цивілізацію:
Адже нищить—легше,
Аніж будувать…
* * *
Ці злі натури—
З тих натур,
Що все жадають
Диктатур…
* * *
«Квіти» Диктатури—
Страти і тортури!
* * *
Між усіх наркотиків
Найстрашніший—Влада:
Цілі моря Крові
За неї проллято!!!
* * *
А катам не тяжко
Людей убивати:
Це ж не те, що ненькам
Роджать-сповивати!
* * *
Героїзм—похвальна річ,
Якщо він потрібний,
Якщо він доцільний,
А не божевільний!
* * *
Як щось руйнувати—
То вони—Геракли!
А як будувати—
То снаги забракло!
* * *
Не вір набутому
У сліпій вірі,--
А вір відчутому
На власній шкірі!
* * *
Сурмлять в похід новітні «Хрестоносці»--
Ці божевільні діти Сатани:
Не можуть без кривавого розбою,
Без різанини злої жить вони!
* * *
Свище Час мечем татарським,
Ятаганом неминучим:
Що не гнеться—те зрубає!
Треба вміти бути гнучим…
* * *
Треба вміти відступати,
Навіть шию часом гнути,--
Щоби вижить,--і метів’я
Свого врешті досягнути!
* * *
Тисне більша сила—відступись:
Краще збережи свої дружини,
Гонором упертим поступись:
Пам’ятай, що є Закон Пружини!
* * *
Ураган з корінням
Дуби вивертає:
Виживають в бурю
Тільки лози гнучі…
* * *
Поблукав я з Долею
По світах повсюди:
Нелюди—скрізь нелюди,
Люди—всюди Люди!
* * *
Лихе Слово—Світ руйнує:
Де вже з ним зрівнятись бомбі!
Подивись лишень, що коять
Знавіснілі люди-зомбі!!!
* * *
Вів Чінгізхан по світі Орди тії,--
Але зіщез із ними в плині літ…
Лиш Золотій Орді Бюрократії
Вдалося полонити цілий Світ!!!
* * *
Це—бунтівник і руйнівник,
Що рветься в бій запекло:
Кинь його в Рай—то він і там
Організує Пекло!
* * *
--Іди собі з Богом,
Добрий чоловіче,--
Щоб не піти з Чортом
На Чортяче Віче!
* * *
Всі підсолоджують Минуле
Медком Олжі…
Жувати треба власні Міфи,
А не чужі!
* * *
Твори Легенди—
То добрий гендель:
Жадають слави
Чиновні лави!
Брехня—лукавство,
Брехня—болото,
Зате дістанеш
За неї Злото!
* * *
Песимізм—це Оптимізм,
Що лишивсь без їжі:
Його їжа споконвік—
Іллюзії свіжі!
* * *
По всім світі Дурня носить:
Має Душу він захланну…
Мудрецеві й краплі досить,
Дурню ж мало й океану!
* * *
Тоді була Епоха Звірства:
Гарчав у кожнім хижий звір,--
Звір звіра жер у бузувірстві—
І світ кривавивсь від офір…
* * *
«Підпис до фото Сталіна та його соратників»:
«Масні та хтиві, мов Коти,
А за покликанням—Кати!»
* * *
Ой, же били нас, дурних,
І серпом, і молотом!
А на Захід літаки
Гнали з нашим золотом!
* * *
Лінь—рушій Прогресу:
Як та Лінь находить,--
Одразу Людина
Щось і винаходить!
А де діє Розум—
Там і Чорта ріжки:
Ходили без нього
Ми б і досі пішки!
* * *
Час нас виплекав, зіжерши,
Як вареники в сметані…
І не ми, панове, перші,
І,--дасть Бог,--не ми останні!
* * *
У цьому Світі ми
Не перші люди,--
Та завше маєм шанс
Стати останніми…
* * *
Хтось робить Роботу,
А хтось—Показуху…
І легше живеться
Ледачому Зуху!
* * *
Хто не хотів Тиранові заграти—
В могилу потрапляв або за грати,
І той, хто любо грав,--кінчав невдало:
Тиранові усе наобридало!
* * *
Тече-біжить ріка—
Втіка хтозна куди…
І не шукай у ній
Вчорашньої води!
* * *
Гребе до себе кожна Влада…
А для ошуканих бурлак
Одвіку є вічна тріада:
Помийка, Плаха та Барак!
* * *
Дорога до Престолу,
До Трону—Душу гає:
Вона по трупах друзів,
По зраді пролягає!
* * *
До Влади йдуть по трупах,
По кістяках братів…
І Вождь посів свій цвинтар,
Якого сам хотів!
* * *
Хто сказав, що Віслюки—не дійні?!
Та це ж годувальники надійні!
Запитай Нардепа отого:
З Віслюків надої—ого-го!!!
* * *
«Чиясь Думка»
Сочаться кров’ю свіжі рани—
Шмага нагай мільйон горбів…
Раби витворюють Тиранів,--
Тирани—створюють Рабів…
* * *
«Думка Джордж Еліот»
Розбійникам та паливодам
Завжди до душі руйнація…
Жорстокість шукає приводу:
Навіщо Їй мотивація?!
* * *
Ченці казкою про Рай
Дурнів утішають,
А самі, проте,--гай-гай,--
В Рай не поспішають!
* * *
Народ—він слово добирає,
Як самоцвітів сяяття:
«Хоробрий—раз лише вмирає,
А Боягуз—усе життя!»
* * *
Щоб у вічних бідах
Тяжко не зітхати,--
Перш купуй Сусідів,--
А вже потім хату!
* * *
Лихі бувають люди,--
Тож Душу бережи:
Ніколи не бреши їм,--
Та й правди не кажи!
* * *
В маскараді життєвому—
Затямкуй собі ти,--
Під личинами Янголів
Часто ходять Чорти!
* * *
Учорашню Правду
Тягнуть на світ Божий,--
Щоб замаскувати
Нинішню Брехню…
* * *
Хто ліг під Гільйотину—
Не скаржиться на долю:
Це щонайліпший засіб
Від головного болю!
* * *
Скупий—двічі платить,
А ледачий—робить,
А дурний—запекло
Двічі лізе в пекло!
* * *
Ніяк мій розум
Збагнуть не може:
Життя—це ласка,
Чи кара Божа?
* * *
Планета, війнами геть зрита,
Чимало бачила відваг…
Гасло голодних—«До корита!»
А гасло ситих—«До розваг!»
* * *
Розумні—блискуче
Виходять з халеп,
А мудрі—ніколи
В них не потрапляють…
* * *
Забобони—це прадавні правила
Безпечного руху по житті,
Тож, аби не сталося біди,
Краще би зважать на них завжди.
* * *
Не збагнеш в сьогоденні
Де ж те Істини зерно,
Бо засліпить мигтінням
Це життя многолике…
Тільки відстань покаже
Що насправді мізерне,
Тільки відстань покаже
Що насправді велике…
* * *
Не варто надто за тим тужити,
Що Смерть несита собі бере:
Що має жити—те буде жити,
Що має вмерти—те конче вмре…
* * *
Від Бога прийшли—
І до Бога ідем…
Життя—це не Пекло,
Але й не Едем!
* * *
Поезія народжується з болю,
Поезія—Усмішка і Сльоза…
Поет не вибирає свою долю:
Поета обирають Небеса.
* * *
Марно мріями життя
Не квітчай:
Не збуваються вони
Зазвичай…
* * *
Дасть Бог день—то дасть і їжу,
І якусь халепу свіжу,
Або щастя якесь нове,--
Не журімося, панове!
* * *
На світі усі гуманісти,--
Допоки не хочеться їсти…
А як захотілось—пропало:
З’їв брата—ні сіло, ні впало!
* * *
Хто в світі був першим—
Курка чи Яйце?
Багато ми знаємо,--
Та тільки не це!
* * *
Від своєї Долі
Не втечем нікуди,--
Допоки живі ми
На цім Світі, люди!
* * *
Йде Вода—за Водою,
Йде Біда—за Бідою…
І нема кінця-краю
Оцьому Пекло-Раю!
* * *
Є Слова, що Любов’ю Світ гріють,
Є Слова, що сичать, як Гадюки…
Не дай, Бог, щоб з Отрутою Книги
Нашим Дітям потрапили в руки!
* * *
Гидка Правда—як потворне тіло:
Хоч у золоту сховай одежу,
Хоч і розцяцькуй його коштов’ям,
Розмалюй барвисто,--а воно
Бридким зостається все одно!
* * *
Усі люблять Правду
Про злочини інших:
Про власні злочинства—
Не любить ніхто!
* * *
…Тут кожен, хто родився,
Помре, мов той Пияк…
Тільки ніхто не знає:
Де, і Коли, і Як?
* * *
Люди—ріки крові ллють,
Бо в їх Душах—дика Лють…
А якби ж була Любов—
Не лились би сльози й кров!
* * *
Для чогось ми потрібні Богу тут—
Для Справи ми якоїсь нагодились,--
Бо, якби непотрібними були,--
Ніколи б ми на Світ і не Зродились!
* * *
Хто плазує—той хребта не зломить,
А хто в небо прагне—діжде кар:
До зірок Душею доторкнеться,--
Але спалить крила, як Ікар!
* * *
Світи міняються щомиті—
І нам повік їх не пізнать…
Але цікаво, як тим дітям,
Усе Відчуть і все Узнать!
* * *
Стільки розвелося
В світі Геростратів,--
Майстри не встигають
Храми будувати!
А злим Геростратам
Любо руйнувати:
Храми нищить—легше,
Аніж будувати!
* * *
Як нема в нас Любові—
То і Глузду нема…
…Божевілля—безмежне,
Як і Вічність сама!
* * *
«Прогноз на Майбутнє»
(З Чорного Гумору)
Сліпий дід сказав: «Побачимо—
Як Безногий танцюватиме!»
А Глухий сказав: «Почуємо—
Як Німий пісень співатиме!»
* * *
Сліпий сказав: «Побачимо!»
Глухий сказав: «Почуємо!»
Безногий сказав: «Прийдемо—
Та десь і заночуємо!»
* * *
Вівцю, що мала золоте руно,
І курку, що несла золоті яйця,
Зарізали колись усе одно—
І не були вони багаті, Братця!
* * *
Така в нас вдача,
Такі ми люди:
Само-Ісуси—
І само-Юди!
* * *
«Іронічне»
Світ—ласкавий: усі, мов брати,
Повні вщерть співчуття й теплоти!
Та ніхто не зрухне і мізинцем—
Щоб хоч чимось таки-помогти!
* * *
«Епітафія»
…І їв—не наївся,
І пив—не напився,
І жив—не нажився…
І в Засвіт ушився!
* * *
«Притча про Блудного Сина»
…Блудний Син додому повернувсь!
І глузує Доля-вередуля:
Гультіпаці—золотий Бенкет!
А хто вік трудився—тому Дуля!!!
* * *
«Закон Одноприсутності»
…Поки Ти тут—тебе немає Десь,
Поки Ти десь—Тебе немає Тут…
Поки одних рятуєш—інші гинуть…
І Всім не допоможеш Ти нараз,--
Бо Скрізь не можеш бути Водночас!!!
* * *
Живіть—щоб звання Людини
Нікчемністю не зганьбити:
Любіться взаємно, Люди,--
І Бог буде вас любити!
* * *
«Почуте у селі на Тернопільщині»:
--Він—«святий та божий»: Уночі
З ножем ходить—і Поляків ріже…
А удень—лиш помилуйтесь ви:
Кругом Церкви носить Корогви!!!
* * *
…А Війна була «весела»:
Вирізали цілі села…
Ці—Кати, і ті—Кати…
І нема куди втекти!!!
* * *
Слова крамольні—гірше, аніж Стріли,
Й судять за них нещадніше,--Овва!
Вараву-Душогуба—пожаліли,
А розп’яли Ісуса—за Слова!!!
* * *
Ладні вбить ми всіх Паскуд—
З гнівом праведним, первинним…
…Та за Винних—зазвичай
Дістається всім Невинним!!!
* * *
--Всі ви друзі файні—
При файній погоді…
А як зла Негода—
То й гукать вас годі!
* * *
…І люті Війни—раз-у-раз,--
І вже немає ліку жертвам…
…Казав Пророк: «Настане час—
Коли Живі позаздрять Мертвим!»
* * *
Війна і Зло повсюди…
Душа мені щемить:
«За Що б’єтесь ви, Люди,
Що в Світ прийшли—на Мить?!»
* * *
Вендетту, помсту Крові починали
Іще далекі прадіди й діди:
Ніхто Її джерел не пам’ятає,--
А Вона й досі знищує Роди!!!
* * *
Тяжку Прометею
Зевс присудив Страту,--
За те, що приніс він
Вогонь Герострату!
* * *
«Іронічна Порада»
«…І вертає Вітер на круги свої…»
З «Біблії».
…Не повертайтесь на круги Біди,
Де вас ніколи серцем не любили:
Лиш Йолопи вертаються туди,
Де вже не раз їм люто ребра били!!!
* * *
Віра в Братерство Уселюдське—марна…
Та ми без Неї жити не змогли б!
…Жаль, що Ісус—Істота легендарна,
І жаль, що Юда—це реальний Тип!!!
* * *
З Кола ротаційних рокіровок
Виходу ніякого нема:
Якщо Правда переможе Кривду,--
Вона стане Кривдою сама!
* * *
Не всі люди створені
За Образом Божим:
Декотрі—насправді
Походять від Мавп!
* * *
«Думка Володимира Поліщука»
…Святі люди вміють
По воді ходити,
А грішні—сухими
Вийти із води!!!
* * *
«Чиясь Думка»
…У здоровому Суспільстві
Революцій не буває:
Тільки в хворому—брат брата
Озвіріло убиває!
* * *
Різні коди генетичні…
Різні погляди етичні…
Як всі Нації здружити,--
Щоб в Любові Світ міг жити?!
* * *
Добро і Зло у вічній коловерті
Взаємно собі творять Опертя:
Вічно Життя—дає поживу Смерті,
А Смерть—звільняє місце для Життя…
* * *
Часом тепліє в людях щось прекрасне,--
А часом їх проймає лютий сказ…
Одні й ті самі люди—різночасно
Можуть хвалити—й розпинати нас!
* * *
Несталість усього, мінливість—ось прокляття!
Влаштовано цей Світ—не на людські Уми:
Сьогодні ми собі цілуємось, як браття,--
А завтра –в злій Війні уб’єм брат брата ми!
* * *
Все залежить в Світі Божім
Від порядності Людей,--
Бо обгидить можна кожну
З найшляхетніших Ідей!
* * *
Щонайпарадоксальніші з професій—
Це Лікарі й Пожежники, що в світі
Покликані боротись,--як на сміх,--
З Нещастями, які годують Їх!
* * *
Присутність Жінки—надиха на подвиги,
На героїзм жертовний споконвік…
Без Жінки Чоловік—ніщо на світі,
Без Жінки—просто Мавпа Чоловік!
* * *
«Зі старих Присвят Коханій»
…Ми—Ціле лиш Удвох, в єднанні Душ і тіл,
А нарізно—мов Птах, розірваний навпіл:
Без Зачару мого—ніщо Краса Твоя,
Ніщо –без мене Ти, ніщо—без Тебе Я!
* * *
«Чиясь Думка»
…Тільки Жінка може одночасно
Буть Рабинею і Рабовласником,
Бо від Всепочатку—вік за віком,--
Вона Чоловіку підкоряється,--
Пануючи Владно Чоловіком!
* * *
«З Тибетської «Книги Мертвих»:
…Коли ми умираємо—
І земним край літам,--
Світозарні Істоти
Зустрічають нас Там…
* * *
Поети від Бога—не вмирають,
Хоч фізично жить перестають:
Вони своїх віршів Хліб Духовний
У майбутній Час передають…
* * *
Хто живий—має вічну турботу…
Хто любив—той і серце журбив..
Народився—прийшов на Роботу,
А помер—вже своє відробив…
* * *
Секрет успішності мистецької—
В людських смаках нетривіальних:
Без геніальних Цінувальників—
Нема й Талантів геніальних!
* * *
Народні Прикмети—це Правила
Безпечного руху життям…
Прислухайсь до Мудрості Сивої—
І досвід народний затям!
* * *
Базікає—Язик,
Але—Овва!—
З плечей злітає
Уся Голова!
* * *
Досвід учить—лише розумних,
Та нічому дурних не вчить:
Розпочать Ворожнечу—легше,
Аніж потім її скінчить!
* * *
--А мені—все байдуже!
Хай курява стелеться:
Не моє засипалось—
Не моє і мелеться!
…А як закресали
Злого Лиха Жорна—
То Усіх змолола
Ота Біда Чорна!
* * *
«Перефраз із Мічуріна»
…Чимало завдали ми
Планеті рідній шкоди—
І доведеться Людству
На себе нарікать:
Ми стільки узяли вже
Від Матінки-Природи,--
Що милості від Неї
Вже годі нам чекать!!!
* * *
В кожного Народу
Власні Міфи є:
Міф—самопошани
Людям додає!
Ідоли Героям
Ставлять золоті,--
Хоч і Душогуби
Хлопці були ті:
Різали-вбивали
Чужих і своїх…
А тепер в Герої
Записали їх!
Поробили з Хамів—
Шляхетне Цабе…
Адже треба чимось
Тішити себе!!!
* * *
Були Ідоли Святії,
Вбрані в німби золотії…
А як злізла позолота,--
Гульк!—а то бридка Сволота!
* * *
Змиє дощ з Красуні
Пудрі та рум’яна,--
А то не Красуня—
Стара Відьма п’яна!
* * *
Думка для Поета—мов Жар-Птиця:
Як за хвіст не встигнеш ухопиться—
Вона уже крильми в небі має:
Ось була—і вже Її немає!
* * *
Клекотять в Історії,
Як у грізній Етні,
І діла ганебні,
І діла славетні…
Рад би уклонятись
Я тій давній славі,--
Якби не пік сором
За діла криваві!!!
* * *
А Світ у війнах раниться…
А ми од горя плачемо…
А що там далі станеться—
Казав Сліпий: «Побачимо!»
* * *
Янгол плаче—Чорт сміється:
Гримлять війни—крівця ллється…
Хтось у розпачі кричить…
А Бог чує—та мовчить!
* * *
Ідуть на Бійню
Покірні вівці…
І йти їм любо,--
Як заміж дівці!
* * *
Джек Лондон в розчарі колись
Гукнув—і досі лунко,--
Що люди в світі, зазвичай,--
Лишень «ходячі шлунки»!
* * *
--Що везеш, старий Човне?
--Печаль!
--А куди?
--На Останній Причал!
* * *
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Вірші про Слово, Думку та Поезію»
* * *
«Думка Гафіза»
Умій мовчать,--бо втратиш геть
І голову й жупан:
«Слово немовлене—твій раб,
А мовлене—твій пан!»
* * *
«Думка Фейхтвангера»
Щоб не накоїв лиха нам язик,--
Мусимо розум ставити на чати:
Два роки ми вчимося говорить—
І шістдесят навчаємось мовчати…
* * *
«Чиясь Думка»
Язик свій стримуй, бо закон
Панує в світі вовчий:
Якщо не знаєш—то мовчи,
А знаєш—то помовчуй!
* * *
Лихі лайки—руйнують
Нам генетичні коди…
Не завдавайте, люди,
Своїм нащадкам шкоди!
* * *
Ми самі собі життя
Лиховісне творимо--
Тим, що думаємо Зле
І Лихе говоримо:
Наші думи і слова
Програмують Світ…
Будь же мудрим—і не множ
Чорних лих та бід!
* * *
Добрими Словами
Білий Світ кодуй…
А кодуєш Злими—
То вже не шкодуй!
Нарікай на себе,
Бо все Зло твоє
Твою ж Долю Чорним
Спрутом обів’є!
* * *
Хто лихе гадає,
Хто лихе мовляє,--
Той на Лихо Долю
Свою замовляє…
А хто повен ласки—
Світиться Красою,
В того й Доля сяє
Чистою росою!
* * *
І троянда, і роса,
І трава, і зірка з неба—
Все говорить, скрізь яса,--
Тільки Чути вміти треба!
* * *
Думки і Слова—матеріальні:
Добре думай, добре говори:
Твори Щастя і Любов на світі—
Зла і Лиха в світі не твори!
* * *
Прокльони—програмують
Світ на знищення,
А Молитви—на розквіт і життя…
* * *
Добре Слово—Світ лікує,
А Лихе—руйнує…
* * *
Що говориш—те і твориш
Своїм Словом тихо:
Добре Слово—на Добро,
А Лихе—на Лихо…
Як отруїш Словом Злим
Життєдайну Воду,--
То і п’єш її тоді
Сам собі на шкоду…
* * *
Енергія Думки, Енергія Слова,
Енергія Музики—Світу Основа:
Усе просягає, Усе протина,--
І живить Усе, або нищить Вона…
* * *
Слова й Думки—це завше
Духовні Поцілунки,
Або духовні Кулі
Чи віртуальні Стріли:
Вони зцілити можуть,
Порятувати можуть,--
Але і вбити можуть
На відстані всіх нас!
* * *
Тому, що кажуть в очі,
Ми віримо не завше,--
Підслуханому ж слову
Ми віримо завжди…
* * *
Енергія Думки—ця сила страшна,
Бо може й на відстані вбити Вона!
* * *
Енергія Думки—ця сила страшна,
Бо Простір і Час в одну мить протина,--
І може на відстані нас врятувати,
І може, як блискавка, вбити Вона!
* * *
«Чиясь Думка»
Якщо не гарбуз на плечах маєш,--
Язиком бездумно не плети:
Не завжди кажи усе, що знаєш,--
Але завше знай, що кажеш ти!
* * *
О, любий мед
Цяцянок-слів,--
Ти є бальзам
Для вух Ослів!
* * *
Як щось весь час токмачиш—то побачиш:
Навіювання—справжня дивина!
Якщо сім днів Людину звеш Свинею,--
На восьмий день—зарохкає вона!!!
* * *
Щоб жити спокійно—
Став розум на чати:
Навчайся не бачить,
Не чуть—і мовчати!
* * *
Був Папа Римський, над яким
Зле Доля посміялась:
Усе, за що молився Він,--
Пропало й занепалось!!!
* * *
Мовчання—загадкове:
Що буде у Словах—
Чи Мудрість предковічна,
Чи Дурість вікова?!
* * *
«З Думок Алли Тер-Акопян»
«Дай!»--вимагаємо від Бога ми,
А маємо молитися: «Візьми!
Візьми мою енергію, наш Боже,--
Нехай вона всім людям допоможе!»
* * *
Нещира Молитва—порожні слова:
До Бога Любов лиш доходить жива,--
Любов не до себе, до «Его» своїх,--
А щира, офірна Любов до Усіх!
* * *
Бувають промови—
Що Чорти їм раді…
А бува Мовчання—
Рівнозначне Зраді…
* * *
«Думка Леонардо да Вінчі»
Наш Недруг, який вказує
На усі наші похибки,--
Корисніший за Друга,
Який мовчить про них!
* * *
«Думка Плутарха»
Один язик, два вуха—
Від Бога нам дари.
Це значить: більше слухай—
І менше говори!
* * *
«Думка Гафіза»
Умій мовчать, бо втратиш геть
І голову й жупан:
Слово немовлене—твій раб,
А мовлене—твій пан!
* * *
«Думка Емерсона»
Мова очей—красномовніша,
Аніж промова уст…
* * *
«Нове життя—нового прагне Слова…»
Максим Рильський.
…Нове життя—Брехні нової прагне:
Жадає Чіль нова—новітніх Од…
Отож—за пера! Міфи та Легенди—
Духовний Хліб, що бадьорить Народ!!!
* * *
Нові Вожді прийшли на гендель:
Про них і Казка буде свіжа,--
Бо споконвік для нас—Легенди,
Міфи й Казки—Духовна Їжа!
* * *
Слово—Світи потрясає…
Не пожадай собі Слави!
Слово—народи вбиває,
Слово—руйнує держави!
Бійся сказать Лихе Слово!
Воно—страшний динаміт:
Може ущент розтрощити
Слово одне—цілий Світ!!!
* * *
Має силу магічну Слово:
Так на світі одвік було…
Платять золотом за промови,
А часом—і свинцем в чоло…
Той сказав—і рахує злото
За свої золоті вуста…
Інший мовив—і на Голгофу
Вже волочить свого Хреста…
Можна Світ зруйнувати Словом,
Можна—ніжно заколисать…
Слово—Сила! Вся суть—у тому
Що, Кому і Коли сказать!
* * *
Слово змінює у нас
Гени і свідомість…
Не вживайте брудних слів
Добрих слів натомість!
* * *
Не треба слів:
Не лай Ослів!
Ослів не лай—
Ти їх сідлай!
Ти їх сідлай
Та все хвали:
Завезуть в Рай
Тебе Осли!!!
* * *
Зле Слово тільки мовиш—і вже—Бець!
Воно пурхнуло в Світ, як горобець,--
І вже назад Його ти не спіймаєш,
І сто халеп із того Слова маєш!
Слово Любові й Ласки золоте—
Не завше в душах ницих проросте…
Зате Лихе сторицею,--зважай,--
Завше дає Кривавий Урожай!
* * *
Облаштувалися незле
На світі Пишнослови:
Мовчання—золото, але
Їм платять—за Промови!
* * *
О, Крилатії Слова!
Всіх вони вітають:
В одне вухо залетять—
В інше вилітають!
* * *
Я Душею—Археолог:
Хоч в яку зайду Халепу,--
Все дістану з неї Слово,
Мов коштовності зі склепу!
* * *
Втратив розум той Мудрець,
Що Ослів навчав:
Він же Розуму свого
Дурням позичав!
* * *
Мудрому завжди велить Аллах
На Дурних у гніві не кипіти:
Якщо хочеш їздить на Ослах,--
Мусиш їхні вибрики терпіти!!!
* * *
Одні Поети—йдуть у Забуття,
Інших—вкриває Слава сяяттям…
Ті—Словом заробляють на життя,
А Ті—за Слово сплачують життям!
* * *
О, солодка Омана!
А ти, Правдо гірка,--
Чом така ти негарна,
І огидна така?!
* * *
Всміхнувся Свєтлов колись:
«Юначе з очима чистими,--
У віці моєму вже
Шукають не рими, а Істини!»
* * *
«Політика—це Помийка!»
Французький Вислів.
Від Політики—завжди
Помийкою тхне:
Бо Політик не дихне—
Якщо не брехне!
* * *
Брешуть—Праві,
Брешуть—Ліві…
Брешуть Всі
У цьому Хліві!!!
* * *
Великим Брехням—
Великі крила,
Безмежжя неба:
Летіте в світ!
Там—Ельдорадо,
Там ждуть вас радо,
Там вам—Довір’я
І Всепривіт!!!
* * *
Як не вмієш брехати—
То завжди кажи Правду!
А боїшся казати,--
То навчайся Брехать!
* * *
Прокляла Дитину
Божевільна Мати:
Годі тій Дитині
Щастя собі ждати!
* * *
Енергія Думки—ця Сила страшна:
Рятує, а часом вбиває вона…
І Першим на Світі—не Слово було,
А Задум, що Боже осяяв Чоло!
* * *
Я хотів би знати
Всі на світі Мови,--
І на кожній Віршик
Написать Фривільний,--
Щоб Усім сказати
Кілька Слів Любові,--
Що Усіх люблю Я—
Блазень божевільний!
* * *
«Руйнівна Сила Слова»
«К топору зовите Русь!»--
Гукнув Чернишевський,
І Тарас гукнув услід:
«Нагостріть сокиру!»
…Порубали у Злобі
Всіх Панів шляхетних—
І не стало між Братів
Ні добра, ні миру!!!
* * *
«Донецька Війна—буцімто за Російську Мову…»
…За Мови гризня—летить пір’я, мов сніг!
За Мови скубеться Голота гультяйська…
…Як прийдуть Китайці—помирять усіх:
Державною Мовою—буде Китайська!!!
* * *
Поетам не йдеться про вроду—
Коли гине Світ од біди…
Поети—це Совість Народу,
А Совість—болюча завжди…
* * *
Щоби стати видатним Поетом,--
Віршів сто книжок писать не треба:
Досить взяти в Душу іскру з Неба—
І створити два чи три Рядки,
Які в Світі житимуть Віки!
* * *
Хтось зауважив, мовлявши,
Вузликом Думку зв’язав:
Те, що немовлене,--завше
Більше за те, що сказав…
* * *
Я ніколи не лукавлю:
У що вірю—те і славлю.
А у чім розчарувався—
І мій спів про те урвався!
* * *
Поети повік не брешуть—
Лиш мрії в Душі колишуть,--
І пишуть про те, в що вірять,--
І вірять у те, що пишуть.
* * *
Поет лиш фантазує,
А не лукаво бреше:
Хапає з неба зірку—
Та й вірші з неї креше!
* * *
Мовчання—золото в кишені,
Базікання—свинець в чолі!
* * *
Що візьмете з Елема?!
Я—мрійник і поет:
Зірки в моїй кишені
Дзвенять замість монет!
* * *
…Он складає сонет
Голодранець-Поет:
В його жмені—зірки,
А в кишені—дірки!
* * *
…Куди наш Розум піде по смерті?—
Може, змандрує у Зоряний Нет,
В Інформаційне поле Планети,
У всеосяжний той «Інтернет»,--
А чи загине у невідомості
Все, що записано в нашій Свідомості?!
* * *
«Про мене—як про Лектора»
--Всі люди мене слухали уважно:
Я Словом—Душі пестив і ярив…
Одна лише біда: не пам’ятає
Ніхто—про що Я, власне, говорив!
…І сам Я пригадати вже не можу:
Чортів’я плів якесь—чи правду Божу?!
* * *
Даруй, що був я Графоманом убогим—
Ганявся за римами, наче той хорт…
Найкращі Слова—приніс Янгол від Бога,
А гірші—на вухо нашіптував Чорт!
* * *
Злукавив,--не сказав я усього,
Що мав на думці і носив на серці:
Був і такий прихований вогонь,
Що не відбився в Слові, як в люстерці…
* * *
Вже і не писалося…
Але знов прорвалося—
І пішла-поїхала
Свіжа віршо-віхола!!!
* * *
Політична проститутка,--
Я і тамка, я і тутка,--
Я і з ними, я і з вами,--
Всіх улещую Словами!
Хочу Всіх у добрім Слові
Навчить Братньої Любові,
По два боки барикад
Захищати Її рад!!!
* * *
Я козак такий, що ну!
Все мені не скруха:
Як не втну—то вже загну
Так, що зв’януть вуха!
* * *
Я—Оптиміст бадьорий,--
Співа Душа моя—
І весело крокую
У домовину Я!
* * *
Лизав я гузно Вождю-Тату,
Бо улещати Владі звик,--
А Вождь узяв мене та й стратив,
Бо мій обрид Йому язик! (Епітафія Одоплету)
* * *
--Я йому у вічі—Правду-матку,
А він мені—Кулацюру-батька!!!
…Був кулацюра в Гевала добрий!—
І полетів я шукати обрій…
* * *
Якщо ти баран—живи і бекай,
Якщо ти козел—живи і мекай,
Якщо хижий вовк—тоді гарчи,
А якщо людина—то кумекай!
* * *
На майдані—знову галас:
У Вождя до нього залас!
Галасуй: твій час, Обранче,--
Красномовний помаранче!
Ми би теж галасували,--
Якби добре годували!
* * *
Спробуй людям догодити—
Та іще й на правду щиру:
То їм треба клич до бою,--
То їм треба клич до миру!
То їм треба зненавиди,--
А то братньої любові…
То до сліз вони сміються,--
А то плачуть в морі крові…
* * *
Співав людям я щиро…
А тепера мовчу:
Хотів їх насмішити,--
А довів до плачу!
* * *
Інші мають жваві пера…
Лише я од сліз намок:
Є думки—нема паперу,
Є папір—нема думок!
* * *
«Світ мене ловив—але не впіймав!»
Григорій Сковорода.
…Я тікав з болота
Розкошів та злота,--
На жалі, неначе
На списи, низавсь…
Світ ловив Поета
В золоті тенета,--
Та спіймати вітра
На привіллі—Зась!
* * *
Соловейко стогне,
Соловейко плаче,--
А для нас ті сльози—
Пісня щастя наче,--
Бо ми тільки власну
Відчуваєм долю,
А чужого часом
І не чуєм болю…
* * *
«Зітхання Грицька Елеменка»
--І п’ю горілку, як Шевченко,
Й віршую, як Сковорода…
Та мої вірші геніальні
Все не друкують—от біда!
А, як нарешті надрукують,--
Тоді мені за перли ці
Поставлять пам’ятник із бронзи—
З книжкою й чаркою в руці!
* * *
Примножити хотів я
Скарби Літератури…
Та збагатив—на прикрість,--
Лиш склад Макулатури!
* * *
…У цього Поета вірші—
Всі плодово-овочеві:
Все про ягоди і фрукти
Щось торочить Читачеві!
* * *
--Я не щиглик,
І не Будда:
Просто скиглик
І зануда!
* * *
На світі мудро жити
Я хоч кого навчу,--
Лиш сам собі цю мудрість
Ніяк я не втовчу!
* * *
Гори-палай,
Хвали чи лай,
Хоч шепочи,
А хоч кричи,--
Лише байдуже
Не мовчи!
* * *
З дурними жити—
Дурне і вити:
Бог радий дурнів
Благословити!
* * *
О, не вірте ви словам:
Я завжди брешу!
Навіть зараз—коли вам
Оце все кажу!
* * *
Поет Читача в кутку затис—
І читав до здуру свої вірші…
Боже, різні муки в Тебе є,--
Та чи є на світі муки гірші?!
* * *
Розсипається днів кліше…
Забуваються сірі вірші…
Пам’ятається нам лише
Все найкраще і все найгірше…
* * *
Скрізь—обман, облуди влада,
Скрізь—лукавства порохня…
Ось на Троні напис: «Правда»,--
А сидить на нім—Брехня!
* * *
Поки Цар на троні—
Будемо хвалити!
А злетить—то будем
Бруд на нього лити!
* * *
Цербери Моралі зацікавлені
У її порушниках: інакше
Нікого їм буде шматувати…
Хто ж тоді їх буде годувати?!
* * *
Я не люблю багатослів’я:
Сутність—усіх речей вінець.
А суть одна в тисячодив’я:
Всьому настане свій кінець…
* * *
…Щонайвища почесть для Поета—
Коли хоч один його Рядок,
Відшліфований в устах народних,
У народній пам’яті зостанеться,
Втративши Ім’я свого творця…
* * *
«Чиясь Думка»
У Поета-початківця—з публікаціями скрута,
Споконвіку початківці в такій скруті бідували:
Щоби часто друкували—вже відомим треба бути,
А щоб стать відомим—треба щоби часто друкували!!!
* * *
Душа Поета—Вічна Жінка,
Що все народжує дітей—
Оті сопливі Віршенята,--
Й немає краю тим зачаттям
І вічним пологам Її…
* * *
Мало Поетів справжніх,
Та безліч Віршувальників---
Словесних візерунків
Байдужих вишивальників…
* * *
…Іще Тарас нам заповів
Пролить «Сторіки злої крові»--
І Його, мудрого, згадать
В сім’ї великій, вольній, новій!
Та, якщо Крові ріки лить,--
Злий Звір вилазить із Людини…
…І що зостанеться тоді
Від Уселюдської Родини?!
* * *
Не можна мені жити між людей,
Бо я брехать-лукавити не вмію,--
А коли Правду щиру їм кажу—
Завше вчиняю якусь веремію!
* * *
«Думка Ісуса»
--Я знаю, що помилують Вараву,
А я собі дістану смерть гірку…
…А хто з вас має мужність мовить Правду,
Коли ця Правда всім не до смаку?!
* * *
Той, хто був Поетом,--
Той страждав,
А хто не страждав—
Не був Поетом!
* * *
Поетам—шлях Ікара:
Така в їх долях врода…
Поетом бути—кара,
А не винагорода!
* * *
Поезія?—
На лезі я:
Ось вам і вся
Поезія!
* * *
Між Зла й Добра, хитаючись,
Іду, немов по лезі, я…
Політикам—політика,
Поетові—поезія!
* * *
Я—фанатик Слова,
Його маніяк…
Втік би геть від Нього,
Та не знаю—Як?!
* * *
Всі гроші я пропив—овва!—
Аж Душу жаль проймає…
Та золоті знайшов Слова:
Їм і ціни немає!
* * *
Усі гроші я пропив,--
Доля вбога…
Золоті Слова купив
Зате в Бога!
* * *
Я слова дістаю—
З багна…
Ось дістав золоте:
На!
* * *
Я—графоман, я—графоман,--
Я—граф Оман, я—граф Оман!
Мої Омани золоті---
Найліпше Чтиво у житті!!!
* * *
О, дивний Час, о, реактивний!—
Життя в мигтіння перейшло…
Тепер довжезних Од не пишуть,--
Встигають вигукнуть лиш: «О!!!»
* * *
Свєтлов любив дотепне слово,
Він був—як усмішка сама,
І зробив надпис другу Борі
На книзі: «Боре—от Ума!»
* * *
«Думка Інквізитора»
--Щоб єретичні книги
Чудовіше горіли,--
Потрібно підкладати
В багаття Авторів!
* * *
Навіщо Поетові
Істини й Рації,--
Якщо довкруг нього
Все Музи та Грації!
* * *
Думка усе просягає,
Думка усе протина:
І врятувать помагає—
І убиває вона…
* * *
Пісня лікує Душу й тіло,
Клітинам кисню додає:
Хто пісню любить і співає—
Снаги дзвінкої доливає,
Здоров’я зміцнює своє…
* * *
Щасливий, хто плаче та щиро співає,--
Уклав-бо Дажбог свою мудрість в усе:
Сльоза—з організму всю шкідь вимиває,
А пісня—здоров’я до нього несе…
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
Кожен собі мріє:
«Ось кінчу Роботу—
Та і відпочину…»
Марево—гай-гай!
Поки серце б’ється
Все маєш турботу,--
Усе в якісь ярма
Душу запрягай!
* * *
Заки надбаєш грошей—
То все здоров’я втратиш,
Заплатиш дорогою
Ціною за скарби…
Дай, Боже, добрим людям
Нічого не втрачати:
Добра собі надбати—
І не надбать журби!
* * *
Одночасно бути скрізь
Аж ніяк не можеш,
Одночасно по усіх
Дорогах не ходиш,
Одночасно всіх робіт
На світі не зробиш:
Всім не зможеш помогти,--
Але й не нашкодиш!
* * *
Скільки в світі не живи—
Будуть все турботи:
Не доробиш все одно
Якоїсь роботи…
Скільки слів не говори—
Вічна ця розмова:
Не домовиш все одно
Останнього слова…
* * *
Скільки в світі не живи—
А вмирати треба,--
Щоб Нащадку передать
Частку сонця й неба,--
Щоб Нащадку передать
Свою нивку й стежку,
Де мережило життя
Золоту мережку…
* * *
Всяк свою Голгофу знає
І свого несе хреста,
Всяк свого у серці має
Світлоносного Христа,
Всяк своє на Боже Слово
Має щире тлумаття:
І для доброго, й для злого
Віднаходить опертя!
* * *
Нема на світі волі в абсолюті:
Хоч утечи від всіх марнот життя,--
Все ж гризтимуть тебе, як звірі люті,
Твого єства потреби й відчуття…
…Хіба аж як майнеш у Небуття—
Зітхнеш нарешті вільно і розкуто!
* * *
Хто у злоті, хто в болоті,
Хто в шовках, а хто в латках,
Хто в добрі, а хто в підлоті,--
Кожен має власний шлях.
Хто на волю, хто в неволю,
Хто у святість, хто у гріх…
Кожен має власну долю,
Тільки Смерть—одна для всіх…
* * *
ID:
805956
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 08.09.2018 19:07:06
© дата внесення змiн: 08.09.2018 19:07:06
автор: Елем Тахиров
Вкажіть причину вашої скарги
|