Я більше бачить вас не можу,
настільки гарною ви є,
що лиця спогад, сильно тривоже,
а це у серце ножем б'є.
Тепер, завжди, як очі закриваю,
уява грішною стає,
душа щастя набирає
й вночі спокуса настає.
Пристрасть, крики та й і ласка,
за що же, Боже, цяя казка?!
Чому все це я бачу в сні,
коли це має буть в житті.
А ви, стоїте все ще, поруч,
так і не знаючи про це,
я вам зізнатися, дуже хочу,
але ж бо совість не дає.