І знову кадри із кіно,
У котрий раз передивляюсь.
Невже, було це так давно?
Не може бути, помиляюсь.
А, може, це не в цім житті,
І це було, мабуть, не з нами?
Летіли двоє в висоті,
За ними - хмари табунами.
Це відчайдушний був політ,
Наперекір природним силам.
Їх обіймав вже інший світ.
Безмірний простір їхнім крилам.
Зустрічний вітер бив в обличчя.
Не руш! Не треба заважать.
Любов летить, її Величчя.
Не треба болю завдавать..
Вона боялась висоти,
Але трималась що є сили.
Підтримав голос: не тремти.
Спокійно кров текла по жилах..
Ось перший промінь торкнув крила,
І грав вже фарбами політ.
Цих почуттів велика сила...
А я дивилась їм услід..
Про що мені ви нагадали?
Було так й з нами. Скільки літ
Душами в просторі літали,..
Та де шукати тепер слід?
Невже летим за журавлями?
І десь доноситься КУРЛИ...
Кохання поряд було з нами,
На крилах щастя ми несли...
Браво, Надю!
Рядки вірша торкнулися душі і серця..
Напевно в кожного із нас ,спогад,свого кохання,солодкого озерця...... Нажаль спливає уже літо... Та спогадом серце зігріто.... Як колискова, заколишує літа.... А в спогадах доріжка, пройдена ТА...