Любов дала снаги, як мати,
Здолати не один рубіж,
Гармонію життя пізнати -
Створити синьоокий вірш.
У світі єдина
Блакитна перлина.
Це наша планета-
Віків естафета.
Буде те, що має бути:
Українцям вільно жить.
І не гірш, як інші люди -
Щастя наше не спинить.
Пташині личить власне пір'я,
І квітку визначить убрання.
Людей увінчує сузір'я:
Надія, віра та кохання.
Любов не має меж,
Коли вона у злеті.
Народна сила теж,
Як мир на всій планеті.
Не путаймо розуму крила,
А в пісні звеличим слова.
Як здійме добро вітрила,
То й мрія лишиться жива.
Кажуть: "Вже крутиться швидше Земля."
Думку цю більшість із нас поділя:
День у дитинстві був довший за рік,
Нині, як мить, при кінці наших літ.
Доки ми живемо на Землі,
Одне одному йтимем назустріч.
Бо любов знайде шлях і в імлі
Притяжінням сердець однозвучним.
Мені цікаво було знати Вашу думку. Дякую,пані Людмило, за позитивний відгук.
Лідочко! Думки я Ваші поділяю, особливо ті, що у дитинстві день був довший за рік, а нині, як мить, при кінці наших літ...
