Дівчина з цитриновим волоссям
Ніким не прийнята й неназвана Аліса
Із Задзеркалля в вічне безголосся
В обійми тіла й німоту Паріса
Ти шиєш одяг з клаптів цвілі й неба
Мале дівча. Наївне й небайдуже
Ти зрозумій цей одяг не для тебе
Він як петля. Безжально б'є і душить
Троянди в'януть. Й у відрізках часу
Його хранитель хмари розганяє
Збирає гнів. Й напівіржавий засув
Двері усі навмисне зачиняє
А ти біжиш. Алісо зупинися
Зі світу мрій не вийдеш. От біда
В намисто з дроту й золота вдягнися
Якщо болить
То ти іще жива
