Місяць сяє, крізь гілки тремтячи,
пеленою імлистою укутаний,
направляє світло в наші серця,
шукає притулку в них.
Скільки ж віків відає він
нашим життям, надихає на
творчі думки.
Скільком закоханим допоміг,
сяйвом своїм радуючи, його сила
велика, сходить в душі до нас.
Осінньою порою, він в серпанку туманному, блакитному
мерехтить, а того і не знає,
скільки мільйонів очей за ним спостерігає.
Ми шукаємо відповіді, в далекій небесній далечіні,
а самі себе ще до кінця не пізнали.
