Вісімнадцять хвилин до другої,
Зупинився для мене час,
Загорнулась у свою тугу я
Й подивилася сни про нас.
Пишу вірша, не знаю хоч навіщо,
Це і отрута й порятунок мій тепер
Я думала, уже не буде гірше,
Та відчуваю, що ти спогади не стер.
Ти пам'ятаєш, ходиш в сни щоночі,
Наче додому, вже мандруєш у мій світ
І знов сміються шоколадні твої очі ,
Вуста промовлять лагідно: "Привіт"
Що буде далі? Та, мабуть, нічого,
Просте життя, як і у всіх людей.
Не бачу я у цім перестороги,
Хоча навколо далі світ тіней.
Пишу вірша, хоч знаю не читаєш
Кому пишу? Ти, наче образ мій
Сама придумала, та щось ти ,друже, знаєш,
Якщо в сни ходиш, як в будинок свій.
І хто ти? Звідки? Скільки ще чекати?
Існуєш наяву,чи лиш вві сні?
Я сни ці буду завжди пам'ятати,
Хоча минуть дні й пролетять роки.
Я пам'ятаю їх лише розмито,
Переплетіння образів і слів.
Треба просіять це усе крізь сито,
Та далі я чекаю твоїх снів...
ID:
791476
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 13.05.2018 12:28:30
© дата внесення змiн: 13.05.2018 12:28:30
автор: Кароліна Дар
Вкажіть причину вашої скарги
|