Ти сидиш собі в теплій хаті,
Попиваєш холодне вино.
Хоч подякуй за мир цей солдату,
Бо вже іншого і не дано.
Тихим шепотом слова прокажи,
Перед небом нехай заболить,
Сліз подяки в собі не держи,
Бо душа вже до Бога летить.
Бо за тебе, за нас і за їх,
За дітей, за батьків і стареньких.
Так як ти він всидіти не зміг,
І тому плине кроком чумацьким.
Скільки смертей там не злічених,
А ти сидиш у теплій хатині,
Скільки там доль покалічених,
Вже не вернуть їх мамам дитини.
Комусь до своїх двадцяти ,
Дарують у руки не книгу,
Пройшовши сім адів війни,
Тримають у собі людину.
Не лінуйся, подякуй солдатам,
Біда для усіх нас одна!
За те що сидиш в своїй хаті,
І за те що у ній не війна!
