З висоти пташиного польоту моя рідна Гійченська середня
школа нагадує велику букву "П". Цей вірш був написаний ще
у 2000 р., коли я привела свою доньку в перший клас.
За руку першокласницю матуся приведе:
-Ой, звідки тут узялася велика буква «П»?
-Вона втекла з Букварика ще тридцять літ назад.
І я тут, доню, виросла, і в два рядочки сад.
Автобусна зупинка, яблуні цвітуть,
Такі щасливі діти туди-сюди ідуть.
Дорога, наче стрічка, у ямочках асфальт,
А як прощатись важко, як покидати жаль.
Три поверхи й кожному життя струмком бурлить.
Як мріється! Як хочеться на білім світі жить!
І чорнобривці сіяти навколо букви «П»,
О, рідна школо Гійченська, як я люблю тебе.
Липова алея, стежина, мов стебло,
Ой, скільки нас, щасливих, туди-сюди ішло.
Доріжка як доріжка – у ямочках асфальт,
А як прощатись важко, як покидати жаль.
На полі, на футбольному урок, мов м’яч біжить
І листя на берізках тихенько шелестить.
Чекають в парку лавочки на гамірних дітей.
Ой скільки мрій і радості, ой скільки в них ідей!
Липова алея, велика буква «П»,
Рідна школа Гійченська роками жде тебе.
Згадай своє дитинство і юність пригадай
І доброго учителя щиро привітай.
Припадає до серця. 
