Мов яблуко обкусане місто.
Хтось би вже кинув вдалеч у кущі.
Хоч і кричить віршами звісно,
Але гризуть його моральні палачі ...
Поет тут не один ходив,
І душу виливала перехожим Соломія,
І витвір рук мистецьких не один ожив,
А зараз огризається якась підміна …
Хоч у театрі знову так багато для душі,
А гра акторів розбудила вже померлих,
Навколо ящиків сміттєвих алкаші
Жіночим тілом по ночах торгують тут дешевим …
Серед крутезно розпіарених вітрин
Сіре обличчя визирає з-за широких спин,
Благенький розум все на світі проковтне,
Душа людська якось ще тут живе ...
Комусь в очах блиститься цей обман,
Комусь крадіжка мов стрункий дівочий стан …
Минає більшість поки що капкан,
Та лізе в ліжко і чіпляється дурман** …
Закон і звичай вже не ходять у фаворі,
Немовби на ялинці, прикраси на мажорі,
Рядок чудових дорогих авто
На тротуарі влаштували шапіто …
Біля трибуни буда. В буді пес.
У мера дуда. Навіть блазень щез.
Збігається товпа на дорогі концерти.
Вже тіло винесли*. Все лишнє з плівки стерти …
Таріль вже не порожня. Продовжено спання.
На ній вже щось з червоною ікрою.
Гордиться публіка сама собою.
Чергова беззмістовна метушня ...
* посилання на одну з церемоній щодо "дітей" лейтенанта Шмідта , описаних Ільфом та Петровим
** дурман іноді викликає повну нездатність розрізняти реальність і фантазії, дивну і, можливо, агресивну поведінку