|
ХРИСТОС ВОСКРЕС!..
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!..
Давненько, ще тижнів зо два до Великодня, купив дід Степан пляшку грузинського вина Кінзмараулі та й поклав на полицю холодильника, бо в старій, новорічній, вже тільки на денці лишилось… Ох- пияк,- най би його Бог любив!..
Хоч і невелика в діда пенсія, та все ж чуть більша, ніж у багатьох. Щось потрібне підкупили, щось своє було,- не бідніше буде в діда з дружиною на столі на Великдень. Міситься… Печеться…Маринується… Запікається… Фарбується…
Ось і св'ята неділенька… Паска посв'ячена… Стіл накритий… Розкладено…Накраєно… Очищено… Справа за пляшкою…
Дід спроквола дістає прохолодну пляшку... Очищає від чорної захисної плівки рильце... Вкручує в тугий корк свій, ще совєцького штибу, штопор… Повагом, під поглядом дружини, всідається на свій табурет… Пляшку ставить на підлогу між стулених ступнів, лівою рукою міцно держить її за верх і щосили правою тягне корк із рильця…
Лице діда червоніє… На лиці,- проглядає зусилля…Корк,- ні з місця… Спантеличений дід повільно - повільно, щоб набратись нових сил, обмотує ручку штопора чимось,- і знову повторює операцію, подвоївши зусилля… Ні, не йде гемонський корк з рильця!..Не йде!!.
Дружина захвилювалась, дивлячись на діда… -Піду позичу в Сашка той його новий механічний штопор,- каже дід… Та хто ж в такий день по сусідах ходить,- це дружина до нього… Без всякої надії дід Степан робить третю спробу відкоркувати гемонську пляшку, в душі шпетячи занадто старанних, друзів по горю – грузин… Сусідка надто войовнича здружила!..
Результат нульовий… Пляшка ставиться зніяковілим дідом на вікно… Дістається недопита… Сідають за стіл… Розговляються… Все смакує… Все прекрасно… Та в душі діда немає спокою… Ох, горе - горе,- думає старий...Дожився… Вже сил немає пляшку відкрити… А було ж!.. Було,- та відгуло...Старий став… Старий… А тут ще й це,-дружина поруч… Сорому не відберешся...
Розговілись… Подивились по новому ящику (синка дарунок) службу Божу… Поговорили… Бо є про що,- син в тій Москві осоружній спокою роками не має… Живе мов при царизмі єврей в Бердичеві… По дозвольному папірцю отому...Та й з роботою!!. Та ще й Україною дихає!!. Немає там ходу таким!.. А вже ж сорок на порозі... Крутитись треба!..
Тоскно діду Степану,- хоча й гріх на Великдень... А тут ще ця клята пляшка,- все св'ято перекопирсала… Покректав дід Степан…Поскріб лисину...Подибав… Надворі ж рай Божий...На деревах листочки свіжі... Пташки співають... Сонечко... Та й Григорій он,- не знає куди себе діти!.. Кашляє... На цвіт поглядає... Пішов дід...Покалякати... Настрій підігріти....
Вечором знову взяв в руки осоружну пляшку з вікна… Обдивився з усіх сторін... Пляшка,- як пляшка...І корк як корк...І руки - як руки...Підігрілась на підвіконні... Кажуть люди, що й отой Йосип - кривавий це винце в свій час любив...Та хиба ж йому таке возили!!. Голову б відірвав!.. Ех, хе хе!..
Вкрутив дід штопор… Зайняв щорічну позицію на табуреті… Зусилля!..Ще зусилля!. Пішла!.. – Пішла!!… Пішла!!! Шпок!!!! І вся справа… Що,- відкрив,- з кімнати дружина… Оооо,- відкрив!...Ти диви!!. От бачиш,- а ти вже помирати задумав… Було б від чого!..
Полегшало на душі в діда Степана… Поживемо ще… Поживемо,- думає… І відкоркуємо ще не одну… Цікаво, а хто ж тому сухорукому відкривав?!. Микита, - може... Чи ще хтось... Не сам, звісно...Знаходились...
ID:
785813
Рубрика: Поезія, Нарис
дата надходження: 03.04.2018 10:23:44
© дата внесення змiн: 03.04.2018 10:23:44
автор: Янош Бусел
Вкажіть причину вашої скарги
|
