Ми всі чекаємо чогось:
Хто потягу, а хто кохання.
Буття у часі розтяглось
В пряму під назвою «чекання».
Чогось завжди не вистача
Для щастя, для натхнення, дії,
То ж ми ховаємось в печаль,
Про принца і кобилу мрієм.
Світ зачаївся в співчутті,
Сум і печаль ввійшли у моду,
Страждання сенсом є в житті,
В повазі в нашого народу.
Як це змінити? Не збагну.
Чекаємо ж, насправді, смерті.
Веде дорога та на дно…
Змінитись тяжко – легше вмерти.