Я знаю, що вони не варті моїх сліз,
Не варті горя й ні одного ще страждання,
Але коли все йде на перекіс,
В душі немає жодного бажання.
Не знають люди інколи бува
Ти хочеш йти, а треба ще стояти
Душа твоя в цей час лиш вовком завива
Ти хочеш лише плакати й ридати.
Та переборюєш проте всі почуття
І високо все ж голову тримаєш
І так минає в боротьбі життя,
Але всього, на жаль, не приховаєш...
Набридли всі і хочеш лиш втекти,
Сховатись від надмірної уваги,
Та попри все ти мусиш далі йти,
Бо у людей нема давно поваги.
Щораз частіше хочеш злетіти
І заховатись на безлюдний острів
Ніхто не хоче тебе розуміти,
Порушує твій особистий простір.
Ти хочеш просто трохи бути сам,
Та завжди у житті такі є люди
Не заховаєшся від них і там,
Вони знайдуть тебе завжди і всюди
Так наполегливо вриваються в твій світ
І знову всі дають тобі поради
Ти мусиш далі з ними йти вперід
Навіщо же тобі усі їх ради?
Ти хочеш спокою і трохи самоти,
Вгамуєшся і доведеш всі теореми,
Та завжди мусиш просто далі йти
Й отримувати лиш нові проблеми.
Та схаменіться, люди, ви уже,
Захоче допомоги, то попросить
Нехай собі живе він міражем,
Але давати ради комусь досить...
