Єдина ти в моїй душі.
Все чим багатий – це тобою.
Та серцем створені вірші,
Повиті смутком і журбою.
Невже оцей осінній стан
Весна не змінить на мажорний?
Невже цих днів широкий лан
Залишиться скупим і чорним?
Я сподіваюсь, коли сніг
Зійде в широке водопілля,
Коли беріз солодкий сік
В бруньках закличе на весілля
Саме життя, коли пташки
Осанну сонцю заспівають,
Тоді нових подій ростки
Присохлий грунт попробивають
І неодмінно щось прийде
На диво ніжне і ласкаве!
В зеленім руні зацвіте
В життя предвіковічній славі.
Я сподіваюсь, ще пройду
Попід парканом по стежині
До яблунь в твоєму саду,
Під час цвітіння в ранок синій.
Я сподіваюсь, ще вдихну
Бузкові пахощі п’янливі,
Тебе під ним ще обійму
Під солов’їний спів щасливий,
Ще сподіваюсь, поки ти
В моїй душі одна-єдина.
Ще кличеш серце далі йти
Мов із села мого стежина.
23.03.2018
Ще не вечір, друже Петре! 
Дякую Вам!!!
