Вірш написаний у жанрі, не властивому мені. Але хотіла
спробувати себе у конкурсі готичної поезії. Ось, що з цього
вийшло...
Ніч…Навколо тиша…Гм…Ні душі.
Хіба про що я? Всюди – мертві душі.
Неподалік – канава й комиші
Без права й правил спокій цей порушать.
А правила на цвинтарях ще ті!
Ніхто у ніч сюди ані ногою.
А може одинак у каятті
Погладить хрест тремтячою рукою.
А місяць вповні – ніби сонця знак,
Видовжує і так страшенні тіні.
Там хтось лопату кинув абияк,
І гріб якийсь порушив мову ліній.
А він тремтів мов той сухий листок,
Що опівліта встиг вже пожовтіти…
Навколо цвинтаря – іще виток,
Вже друзі можуть щиро порадіти.
А друзі в нього, вибачте, ще ті!
Не товариство, а бійцівський клубик:
Скелет бездушний – на гербі й щиті.
Мета у них – то справжній кубик-рубик.
Вигадують для себе і для всіх
Могутню гору витівок і вчинків,
Коли для помсти, а коли – для втіх,
З дорослим світом вічних поєдинків.
Бо що є зло? Й чи є в світах добро?
А чи його прикрили під хрестами
Й воно колючим терном проросло?
Так би хотів про це спитати в мами…
О, де ти, мамо? Чуєш мене, мам?
Я вже втомився істину шукати.
Й немає ліку всім отим кругам,
Яким я маю цвинтар оббігати.
Той клуб, матусю, то тепер мій дім…
А батько що? Він десь собі кайфує:
Жінки, машини, гроші – все при нім
І більш ніщо його не потурбує.
А друзі що? Придумали мені
Аби я свій, переборовши сором,
Ба, більше страх…Намотував нудні
Навколоцвинтарні круги чи кола…
А завтра скажуть: другий є етап.
О, скільки в мене буде тих етапів?
З-під моїх ніг хтось вибиває трап
І б’є клеймо, і накладає лапу.
Назавтра лиш густішим став туман,
Всі павуки заснули на осонні.
На шиї він затиснув «талісман»,
Поклавши мамин хрестик на ослоні.
А в «талісмана» – взір як у орла,
А роги десь ростуть із звивин мозку.
А хлопець – із кущів, як із дупла:
«Спасибі, мамо, що малий зі зросту».
Дали наказ – десь розвалити хрест
І на могилці потоптать ікону…
І він пішов (а руки ті – навхрест),
Не взявши богохульство в заборону.
І хруснув мармур…Впало півхреста,
Ліхтарик свічки луснув наче мрія…
Колись й тебе хотіли в яр – з моста,
Та заступилась матінка Марія.
Коли на цвинтар з поранком прибіг,
Від болю й шоку знепритомніть мало:
– Твою могилу, мамо, як я міг?
Нема мені вже прощення, о мамо…
Враз відштовхнув того, що поруч був:
-Іди, іди до сво́їх сатанистів.
І з неба голос мамин я почув.
Це не її, це я себе понищив…
Розумієте... Прочитав Ваш твір. Розумієте... Почуття, це те , що ми відчуваємо, емоції, це вираз почуттів. Тобто те, що сприймається візуально , тактильно, на слуху. Поезія, це не калякання про те чи інше, поезія схожа на кулю, яка розриває плоть. Поезія це стилість, лаконізм. Це передача емоцій, а не смислу. Поезія мусить змушувати читача всцикатися одразу, а не мізкувати, що й до чого.
