Три сестриці під вікном
Пряли ввечері рядком.
«Якби я була цариця…»
Чорт же забирай, дівице!
Цю казку знаємо з давен –
Лиш балачки та все пусте:
Дівиці пряли, мати поре -
Лиш все не те, та знов не те.
Скажи мені, що бачиш, брате,
Моя єдина ти розрадо:
Мій коню білогривий в стрічках,
Ти бачиш, як тече та річка,
В якій лиш кров та сльози поруч?
Сестриці пряжу мнуть вже мовчки.
Ти глянь направо, друже вірний,
Скажи, чи бачиш синє небо?
Чи золотіють жита коси?
Ні. Бо не треба. Нам – не треба.
Ти глянь наліво… Ні. Не варто.
Зустрінеш там пусті лиш жарти.
Знайдеш в кущах лиш купу бруду,
Тіла, що тупо йшли за блудом.
Ти чув, мій друже, вже про саклю,
Чурек, Кавказ і іже з ними.
Та чи ти зможеш розказати,
Як справді жити на чужині?
Ти лиш все чув – та ти не бачив,
Не знаю й я, що там й до чого.
Не розшифрую я ті знаки,
Що послані були від Бога –
Якщо він є, чого не знати.
Лиш віра є десь там, на дні.
Шматками. Бо тепер мені
Далеко треба всі завіти,
В яких лиш криво шито й крито.
Три сестриці під вікном
Лиш сміються з мене, брате
Бо до Мойр на поклон
Веду напувати.