***

Три  сестриці  під  вікном  
Пряли  ввечері  рядком.
«Якби  я  була  цариця…»
Чорт  же  забирай,  дівице!

Цю  казку  знаємо  з  давен  –  
Лиш  балачки  та  все  пусте:
Дівиці  пряли,  мати  поре  -
Лиш  все  не  те,  та  знов  не  те.

Скажи  мені,  що  бачиш,  брате,
Моя  єдина  ти  розрадо:
Мій  коню  білогривий  в  стрічках,
Ти  бачиш,  як  тече  та  річка,
В  якій  лиш  кров  та  сльози  поруч?

Сестриці  пряжу  мнуть  вже  мовчки.

Ти  глянь  направо,  друже  вірний,
Скажи,  чи  бачиш  синє  небо?
Чи  золотіють  жита  коси?
Ні.  Бо  не  треба.  Нам  –  не  треба.

Ти  глянь  наліво…  Ні.  Не  варто.
Зустрінеш  там  пусті  лиш  жарти.
Знайдеш  в  кущах  лиш  купу  бруду,
Тіла,  що  тупо  йшли  за  блудом.

Ти  чув,  мій  друже,  вже  про  саклю,
Чурек,  Кавказ  і  іже  з  ними.
Та  чи  ти  зможеш  розказати,
Як  справді  жити  на  чужині?
Ти  лиш  все  чув  –  та  ти  не  бачив,
Не  знаю  й  я,  що  там  й  до  чого.
Не  розшифрую  я  ті  знаки,  
Що  послані  були  від  Бога  –  

Якщо  він  є,  чого  не  знати.

Лиш  віра  є  десь  там,  на  дні.
Шматками.  Бо  тепер  мені
Далеко  треба  всі  завіти,
В  яких  лиш  криво  шито  й  крито.

Три  сестриці  під  вікном
Лиш  сміються  з  мене,  брате
Бо  до  Мойр  на  поклон
Веду  напувати.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785723
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.04.2018
автор: Марічка Білих