Приснився сон, а, може, й ні...
Що Восьме березня пропало:
Отак останній раз настало,
Щоб жінці квіти і пісні...
Жіноче - й звикло ж бо воно,
На розсуд свій чинити дії,
То й гарну відсіч дати вміє-
Прохання має лиш одно:
Нехай його - жіноче свято,
У небо випустять салютом...
А далі ось як має бути:
Щомісяця жінок вітати!
Увагу дарувати скрізь:
В сім'ї, у транспорті, на фірмі,
Вітають хай чужі і рідні,
В очах від радості щоб різь.
А щоб усе було, як треба,
Дванадцять спалахів з салюту
У кожен місяць, в кожне восьме-
Радість жінкам-шматочок неба...
У звичку далі це ввійде :
(Хтось сплутає, напевне числа...)
Яка б традиція ж то вийшла!
Реалії хай сон пряде...