Вже ніч чорноока неквапно пришла,
І Зорі у косу свою заплела,
Хмару – перину на небі знайшла,
Перехрестилася, спати лягла.
Парубок Місяць стояв на дозорі,
Не повтікали з коcи щоби зорі
І не розбіглись по небі гулять,
Спробуй іх потім до купи зібрать.
Не зчувся той Місяць, як сам задрімав,
І клопіт від того великий він мав,
Виплелись зорі з нічної коси
І закружляли у танку усі.
Даремно їх Місяць вернутися звав,
– Ану-бо вгамуйтеся! – зорям кричав.
Зорі сміялися: – Не заважай,
Краще в Панаса із нами пограй!
До самого ранку забава була,
Прокинулась Ніч, зір в косі не знайшла.
– Ну, вертихвістки, я вам покажу,
Завтра у вузлик всіх вас зав’яжу!
