Написано ще років 10 тому, та ніби не втратило актуальності.
Тарасів «Заповіт»
Дивна країна, дивні люди, дивні долі,
неначе хтось все на віки зачарував,
ніби заплутав всі стежки у чистім полі,
І нашу Волю у кайдани закував.
Ми стали вже потроху забувати,
що живемо ми на своїй землі,
і рідну мову дали сплюндрувати,
і вже чужинці тут як хазяї.
Навіть забули вже чиї ми діти,
забули пращурів, хоробрих козаків,
що змушували геть усіх тремтіти,
на суші й в морі упродовж віків.
То скільки ж можна жити у кайданах,
В обіймах братніх вже три сотні літ,
Може вже час згадати на майданах,
Тарасів невмирущий «Заповіт».
«Поховайте, та вставайте,
кайдани порвіте
і вражою, злою кров’ю Волю окропіте.»
Дивна країна, дивні люди, дивна доля,
неначе хтось все на віки зачарував,
та ще не вмерли України слава й Воля,
ще буде те, що нам Тарас заповідав..
Прошу Вас написати назву Вашого твору, де є слова Я постарел, и постарели мои шрамы,
и даже уже больше не болят,
а я все чаще вспоминаю свою маму,
ее слова и руки, ее взгляд.
Дуже сподобалось і хочу занести в ОБРАНЕ!
Название простое, как в начале стиха - "Я постарел...." знаете это стих раздумье о прошлом, которое увы не вернуть и глубокое сожаление о том, что не было сделано.
