Музей не зношених галош
парнас по них давно скінчився.
Та тільки пам"ять в генах
кодових звучить,що їх взували
в день приречень.
Ось тут,уже кафе,звучать
шансони ,роки.
Брутальність топчеться
на цих не упокоєних кістках,
що до недавна залишались
в стінах тих тюремних.
Не гідна пам"ять тих,
що запалили гніт
людської неповаги.
Життя продовжується, так
та на кістках не витопчеш
ні долі, ні любові.
