Скільки вже пройшло, я тебе не бачу,
Зате точно знаю, що ти не лінивсь.
Відкривай вікно, я тебе побачу,
Бо сьогодні знову ти мені приснивсь.
Де б не їздив я, знову повертався,
На мосту стояв ти, завжди цілував.
І в житті ніколи ти не відвертався,
Та чому так сталось? Я не відчував.
На подвір’ї сонце, бачу нашу хату,
Та ніхто не знає, серденько щемить.
Залишив назавжди ти нас, рідний тату,
Одиноко мама на мосту сидить.
Посходились знову твої онучата,
Посідали рядом діти за столом,
А на серці сльози, бо нема вже тата,
Тільки мама гріє батьківським теплом.
