Зимовий день читає сніжну книгу,
На кучугурах – ланцюжки слідів,
І навіть річка одяглася в кригу
Під синіми склепіннями льодів.
Холодний січень хмурить сиві брови,
Старенький дуб вдягає капелюх,
Мороз гаптує інеєм узори
І різьбить срібні замки з кришталю
Хурделиця шляхи позасипала,
Фортецю збудувала зимову,
Хатки в замети пишні заховала,
І світ взяла в облогу снігову.
Пливуть хмаринки - паруси величні,
Летить на землю лебединий пух,
Стоять якісь химери фантастичні,
Вдягнувши білий вишитий кожух.
Тікає десь реальність за лаштунки,
Махає лебідь білими крильми…
Це білий світ зимової чаклунки,
Де ми назавжди будемо дітьми…
. Дякую!
Яка ж вона чаклунка? Вона королева! 
Казкову реальність змалювали, Юлю... Тільки відлига вже в нас... 
. Це я чомусь спізнилась - захотіла такої сніжної чистої зими, мені її не вистачило... Але скоро весна, а це також радує 
