Мамо, Ваш голос почути я хочу
І бачити усмішку, ніби зорю.
В літні заглянути стомлені очі,
На вушко шепнути: «О, Вас, як люблю.»
Взяти за руку, що пахла хлібами
Й пройтися удвох, як в дитинстві було.
Відчути вогонь, що був поміж нами.
Лишився лиш спогад прозорий, як скло.
Мамо, я серце в долоні тримаю
Це Ваше, не згасле, що й досі горить,
Ніби промінь ранковий в розмаю,
Й мене надихає любити і жить.
Вашого хочу торкнутись волосся
І обійняти ніжно, ніжно я Вас.
Житнє тримаю дозріле колосся
Й у небо дивлюся, дивлюся весь час.
Слід Ваш шукаю у просторі часу,
Між нами розлука під іменем – Смерть.
Усмішку бачу на сонці я Вашу,
Для мене Ви, мамо, є зоряна твердь.
11.01.2018 р.
Прекрасна поезія-присвячення. Відчувається, Ви люблячий син. Моєї мами теж немає вже 17 років. Мені здалося, Ви сільська дитина, бо так може писати людина, що пізнала сільську працю. Взяти за руку, що пахла хлібами
Й пройтися удвох, як в дитинстві було.
На жаль у житті все те минуле і прекрасне забувається, до батьків, до старших і незнайомих людей звертаються на ти, забули про пошану один до одного. Дякую за відгук.