Зимовий ранок розквітав, немов троянда,
блищало недосяжне небо в розквіті снігів,
Сонце зігрівало пелюстками прозорих адамантів,
вітер невпинно в безвісті кружив і вертів.
Сніжинки у тандемі з променями сонця,
звивались перед вітром, як тільки могли,
а досягаючи сніжної, безмежної безодні,
зливались з морем перлів світла й краси.
Співали птахи мелодії подяки калині запашній,
кружляли в небі безупинно, зустрічаючи хуртіль,
творив іній диво-візерунки, немов картини на холсті.
А день минав, у барвах все буяло,
розквітало небо, а з ним уся земля,
а життя, немов та пісня дзвінко грала,
творила незабутні миті радості - зима...
