Ми, поети з колиски солдати,
Направляє нас… Божа рука.
Тож віками ми ворогом владі,
Доля наша гірка… і важка.
Не судилось Василю дожити,
Не судилось відчути ганьбу.
Коли зверху ще більші банд.ти,
Лихій долі пакують журбу.
За вас мусимо справу зробити,
Тепер ми стоїмо ж у бою.
Так, як вам не дали долюбити,
Ми долюбим Вкраїну свою.
Розправляє вже Матінка крила,
Народила нових Кобзарів.
Очі внукам – пташатам відкрила.
Сокіл крила в Даждьбога зігрів.
Зникнуть ті, що народними звуться,
Котрим сняться звання і вві сні.
Імена ж ваші… громом озвуться,
Бо глибокий ваш слід, як пісні!
Заглянь Ганю Не сподобалось переробив 
