Не хочу більше чути зранку
Дзюрчання крові за вікном.
Дивитись як сліпий лелека
Кружляє над своїм гніздом.
Не хочу чути шелест листя,
Що опадає восени.
І відчувати скрегіт світу,
Коли вмирають ясени́.
Не хочу доглядати квіти,
Що колють зранку моє серце.
І наглядати за птахами,
Котрі спустошують джерельце.
Між лиць чужих і дум сумних
Не хочу знову опинитись
Не хочу думати про світло,
Бо можу знову засмутитись.
Лиш хочу жити й подивитись
Як світ уже своє відбуде.
Ви теж побачите цей смуток,
Хоча мене уже не буде.
Я не побачу ваші лиця,
І в очі ваші не погляну,
Не вчую запаху волосся,
Плеча рукою не дістану.
Мене візьмуть дощі і вітер,
Усе мовчить, а за вікном
Як і раніш – сліпий лелека
Кружляє над своїм гніздом.
Остап Лагойда (30.09.17)
