Чим більше віршів я пишу,
тим сильніше мене дивує
Сила Слова.
Воно ллється, як річечка,
як пісня колискова.
Таке живе, чутливе, журливе,
замріяне, щасливе, душевне, часом крикливе,
неслухняне, як мале дитя,
буває іде супротив, має свій мотив.
Хочу, щоб мої слова
доходили до самого серця,
навіть коли вони
з присмаком перцю.
Здається його домівка серце,
воно ніби живе окремим своїм життям,
іноді крає Душу навпіл.
Дуже радіє серце,
коли моє мале внученя
говорить на рідній мові, щебече,
мов мале пташеня.
Наріжний камінь закладає в родині
саме жінка своїми руками,
вчить дитину розмовляти,
вимовляти перші слова
і першу молитву.
Доглядаючи за її колискою,
вона є його головним зодчим.
Виховання нашої кожної дитини
потребує докорінних змін,
бо це має на всю Країну незгладимий вплив.
