Звернувсь Будяк до Буряка:
— Гей,зустрічай-но брата!
Одна лиш буква нас різнить,
Ми — мало не близнята.
Прийми мене в будинок свій!
Просить не перестану!
З тобою трохи поживу
Та й Буряком я стану.
Наївний був наш Бурячок,
Він Будяку повірив.
Зробив назустріч «брату» крок,
І стис його в обіймах.
Та не відразу він відчув
Колючки Будякові,
Від родичів листки ховав,
Подряпані до крові.
Коли дихнуть не в змозі був
Без сонячного світла,
У тіні Будяка тонув,
І все ще був привітним.
Та впевнена чиясь рука,
Що грядочку полола,
Торкнулась чуба Будяка
І пальці поколола:
— Не родич ти йому ніяк,
Прийми-но свої лапи!
Бо ти — бур‘ян,а не Буряк!
Геть з грядочки чалапай!
Шахрай пішов без вороття —
Отримав по заслузі.
Ти також зі свого життя
Жени нещирих друзів.
Дуже мудрий Ваш віршик! 
Любу критику сприймаю адекватно 
