Іду по стежині високо в гори,
Під ногами сухий лист шуршить.
Неподалік від стрімкої стежини,
Бистрий струмочок гірський дзюркотить.
Навкруги незбагнена багряна краса,
В яку осінь дерева одягає.
Он під межою червоніє калина,
Ягоди свої, ще міцно тримає.
А в далині на горі за рікою,
Уже листя осипала ліщина.
І вільха уже голою стоїть,
Тільки, ще листя тримає ожина.
Верба над річкою низько нахилилась,
Гілки холодною водою вмиває.
-Як же скоро промайнуло літечко.
Сумно шепоче. І повільно засинає...
Вдалині, аж під смерековим лісом,
Там старий високий пень виглядає,
І здається неначе то мені
Ведмідь привітно рукою махає...
Приємний вірш.... Романтично... 
