Цю ніч мені було неймовірне погано –
Руки німіли, млість обгортала,
Максимум - після трьох годин ночі,
Потім був дзвоник: ти в ту мит дихав останньо –
Смерть із Життя тебе забирала,
А я думав: хвороби мої мене корчать.
Так, не буде мене на твоїх похованнях.
(От чом мене на Дачу Прибрали!).
Так, любив я тебе до безтями…
Та я потонув у своїх багатограннях,
Тебе ж Зло ланцюгами сковало,
Полонилось мистецтво твоє бестіями.
І ми стали ідейне/життєве чужими.
Сумно/боляче це визнавати.
У підсумку маємо: тебе тут не стало,
Я ж мрію/готуюсь до наступного жнива –
Літаю, адже творче крилатий,
Кохаюсь в натхненні, час ще маю, та мало…
24.09.2017
Дача
