Приходить запізніле каяття...
Картини звідкись виникають
Із давнього життя
Так чітко,образно,яскраво.
Я їх не призивала.
Їм не кричала "браво".
Болить...
Не буду проганяти їх.
Нехай болить,
Нехай тривожить душу,
Пройтись серед руїн
Загубленого мною мушу.
Не бачила,не чула,
Не зрозуміла колись
Благань того кохання,
Що прилетіло.
Воно літало...
В поривах мрій мене благало:
"Мені повір".
А я дорогою твердою йшла.
А я легкого щастя не хотіла.
Прости,прости...
Глибокий біль
І я знайти зуміла.
Птахом,зорями,вітром
Я почуття посилаю.
Дуже запізно,знаю,
Але... прийми,благаю.
