Чорні аркуші та білі чорнила,
Знову всю душу мою відкрили.
Заколисали словами гіркими,
Заманили мене снами новими.
Хочуть почути душевні секрети,
Щоб з них склала віршові куплети.
І серце склало вже нову тут казку,
Говорило лише тихо про ласку.
Та я заховаю щирість під маску,
Не для всіх перемоги й поразки.
Для аркушів світлих і темних чорнил,
Що не крадуть більше тут життєвих сил.
Для справжності погляду і не для гри,
Лише дочекатись треба пори.
І буде тут світло, ніжність душевна,
Зрозумілим все стане й не даремним.