Відкрий очі і побач серпень –
Зі всіма його невротичними забаганками,
Зі всіма його причудами – у всій красі,
Із вже пізніми такими світанками,
І прохолодними росинками на траві,
Із заходом о двадцятій,
З полями, що десь димлять…
Вдень люті мухи, а вночі - комарів рої.
Вночі такий прохолодний,
А вдень сонце з останніх сил
Генерує з доріг сухих пил,
Старається злісно припекти нам всім,
Пирхає, як машина, в якої вже кінчається бензин,
Як останні вогняні подихи зі ступені ракети-літа двигуна,
Яка от-от відділиться,
Й проковтне її космосу глибина.
Відкрий очі і побач серпень
З сіро-жовтими посохлими полями,
З сухими травами, і в шкарпетках із востяками,
Й пернатими будяками.
З бузьками, що щось іще дозбирують в полях,
І з ластівок «шашликами» на дротах.
Відкрий очі і побач серпень.
Відкрий рот і ніс, вирівняй спину –
Для потужного вдиху приготуй дорогу.
Відкрий поширше вікно машини,
З яким надалі ще їздити тобі довго –
Будеш з цих пір із закритим.
Тож, бурею, ураганом пропусти у себе
Потужний вдих, як нестримний техаський вихор,
Який внесе соломи дух і в’ялих трав,
На перший погляд теплий, але вже
Має він холодні наміри, холодний нрав.
Я відкриваю очі і ще не бачу серпень.
Я бачу літо. Його ознаки ще більш-менш живі.
Та календар лякає гірше, ніж книги Кінга –
Тепер той календар ще швидший, ніж поїзд TGV*.
Тим часом сонце до мене схиляється тихо,
Щоб подивитися мені в відкриті очі,
Немов в тупої мухи, що до лампочки дзузкоче,
Подивитись із серпневою образою і втомою,
Зневажливо, презирливо – очима непорушними
Із натяками про моменти, що бездарно так були упущені…
Я готовий відкрити очі і побачити серпень!
У всій його жовто-сірій силі,
Можливо, і не надовго,
Або й востаннє в цей рік примхливий,
І відпустити це літо з Богом.
Я так боюся відкрити очі і побачити серпень,
Як моторошно перекине знов цифру лічильник,
Як літо забирає останні речі з дому,
Лиш на підлозі лежать якісь папери, якісь світлини,
Як перед відходом дивиться у дзеркало води
на ставу пустому,
Як намацує у кишені і дзвенить ключами, -
КЛЮЧАМИ ПЕРЕЛІТНИХ ПТАХІ́В!
Здаючи цей дім ненадовго якомусь жовтому пану,
А потім – надовго сірому… Аж до самих снігів.
________
*TGV (чит. "ті-джі-ві") - французькі швидкісні поїзди.
ID:
746716
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 18.08.2017 22:10:58
© дата внесення змiн: 09.09.2017 21:12:02
автор: Avsian
Вкажіть причину вашої скарги
|
цьому є щось цікаве. 
