Молодий вітер в полі заходився шукать свою долю. Запитав у стрункої тополі: "Скажи,чи не ти моя доля?". Тополя гіллям хитала, вітру згоди вона не давала. Полетів над зеленими травами, хвилювався:"Кого я кохатиму?". Трави гнулися до землі. Шелестіли:"Ми - не твої!".
Він побачив в садочку вишню - таку юну, заквітчану, пишну. "Вишне,ти маєш сказати, чи тебе я буду кохати?". Вишня квіти свої ховала. "Я вже долею іншого стала. Я люблю того буйного клена, він єдиний в житті для мене".
Догнав вітер дівчину босу, розкуйовдив їй русу косу. За ніжну шию полоскотав. "Ти будеш моя,"-запитав. "Я не можу із вітром жити, я не буду тебе любити!". Вітер плакав, вітер кричав, згодом він буревієм став.
Набув руйнівної сили, над землею його носило... Злих вітрів так багато в природі, завдають вони безліч шкоди.
Диким ревом нас будять зрання ті вітри, що не знали кохання...
