Розливається зливами сивими липень,
сліпучо – білі в день небесні ліхтарі
так очі ріжуть й місто, й навпіл літо,
навпіл все, що трепетно живе в мені…
Слова кричущі мчаться й хочуть волі,
тремтять, неначе юні квіти навесні,
та десь вони застрягли хрипло в горлі,
й на устах застигли сполохано – німі ….
Вітри мовчать, гілля заклякло мертво,
злива вщухла, лише тече униз вода…,
а в грудях так пече чомусь нестерпно...
Липень розіллявся, забравши всі слова…
