Павутина срібна залетіла в коси,
А на призьбі літо квапиться спочить.
Не хвилюйтесь, мамо, - ще не справжня осінь,
Доки в серці пісня молодо звучить.
Нам вона розкаже про свої тривоги,
Про червоне й чорне, квітень, падолист…
Нитка павутини – пройдена дорога,
Прохолодних ранків запізнілий лист.
Візерунком Долі посріблила скроні
Нитка павутини – місячний стіжок…
Ми посадим, мамо, літо на ослоні,
Хай нам вишиває срібний рушничок.
З раннього
(З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).
Ох, ті павутини...
Де вони беруться?
Може, промінь днини
нічка заплітає...
В чорні ворон-коси...
А життя дні косить,
День спиває роси...
Срібло у волоссі...
І життя прожите
Здається вже раєм...
...дивовижно, але в мами дійсно були "чорні ворон-коси"... 
