Ну ось і все-поховали солдата,
у шоці село,у розпачі мати.
Защо так доля її покарала-
з сльозами в очах вона всіх питала.
Під дією ліків,вона як чумна
тіло стальне,але рветься душа.
Сина обличча руками ласкає,
як жить буде далі,мати незнає.
А в той час у гроба солдати стоять,
до верху обличча,з ганьби непіднять.
Невберегли вони командира-
товариша свого,й єдиного сина.
А далі у гроба промови лунають,
пани із району,свій рейтинг знімають.
Обіцянок державі стільки дали-
мамі своє співчуття пренесли.
І ще вони себе вихваляли,
що вони теж в АТО побували.
Фото було,газети писали,
там з вояками,на фото знімались.
В бронежилеті та формі солдата,
зіркою стали вони інтернета.
Та думаю буде як у кіно-
посвідчення "вибють"-учасник АТО.
Мати їх бачить,та промову нечує,
їй все рівно як ці бізнесують,
Сина єдиного вже невернути,
як її без нього-неможе збагнути.
