Вона впадає в небеса (тому вони блакитні).
Стишена, стривожена, галужена
і знаком до мовчання примружена
моя печаль.
Розплетена в гілки дерев, занурених у небо,
що ловлять завжди того самого кита,
що кожним порухом могутнього хребта
руйнує береги, і судна, і судини,
і судні дні виштовхує з життя.
Ховаєш її в грудях --
серце стає заважким, щоб бити.
Потім із вен алкоголь випаровується --
винозні хмари. Миті
у
діафільм сховати, улюблені
діалоги. Зберегти миті, спресувати у
діаманти-сльози, стулити
діафрагму від їх сліпучого сяйва і спалити.
Для того, щоб потім торкатися теплого дна,
черкати хвостом золотавий пісок --
теплий сміх у грудях.
Для того, щоб потім знову рости до сонця
кораловим рифом.
Будуватися на піску.
...чудова поетична стилістика 
