Говори зі мною, говори!
До зорі! А краще – до світанку!
Ми вдвох. І сонні явори
Знову нам співають колисанку.
Бачиш ніч... Така безмежна ніч –
Цілий Всесвіт, наче на долоні!
Ми з тобою знову віч-на-віч
У нічному літньому полоні.
Зорепад, шалений зорепад...
Загадай скоріш своє бажання!
Пам’ятаєш сад, той білий сад
І моє незаймане кохання?!
Я люблю. Давно тебе люблю!
Та мовчу, бо різні, певно, долі!
Та молю, Всевишнього молю,
Щоб шляхи з’єднав на життєполі.
Ми удвох...Край неба, ми удвох:
Шепіт листя, невгамовні зорі
І відлуння тисячі епох,
Що пливуть по небу, як по морю.
Зупини... Хвилини зупини!
Говори, ні хвильки не спиняйся!
А спинився – в очі зазирни,
Поцілуй і знову закохайся.
Говори зі мною, говори
Про життя, про вічність, про світання...
Не мовчи! Бо знають явори
Про твоє закохане мовчання.
