Безлюдними артеріями заспаного міста,
Ковтаючи будильників суботню тишину,
Я йду.
Кидаю "дякую" в продерту барабанну дірку,
І знову всмоктую Старого мрячну гру.
Він грає, грає, б'є по плитах щоосінній ранок,
Він ловить мокрі злості перехожих віч.
Тупоче вніч.
А наостанок,
Коли наздожене розжарений світанок -
Розчинить слід свій у болоті вранішніх узбіч.
Врочашнім слівним брудом чоботи змащені.
Шукаю по асвальту озерце дощу,
Аби пірнути й змити...
Не знайду
Я йду,
Я знову йду. Тримаю кілька "дякую" в кишені,
Щоб кинути у барабанну дірку
І всмоктувати гру Дощу.
