усі імена, події та дані є вигаданими. співпадіння будяке є випадковим.
це був – березень 2014
Коли це сталося, Данило саме закінчував медичні курси що проходили за сприянням товариства ЧХ.
Він прагнув вивчитися на фельдшера, і ЧХ частково дав йому ази знань з тактичної медицини. Але згодом навчання довелося відкласти бо він згодився піти добровольцем у медбатальйон. Фахівців там не вистачало, позаяк події що торкнулися його країни ще ніколи не відбувалися так явно але скритно з політичної та військової точки зору. У міжнародному визначення це називалося – гібридною війною – це коли ворог ніби і є, але відкрито це було важко довести, через потужну інформаційну протидію у самій країні та поза межами. Дипломати також не дуже поралися у сфері своєї діяльності, тому уся надія була на добровольців.
Тож на мапі країни почали виникати колька вогневих точок… тому їх, молодих та ще необстріляних були змушені відправити туди, де пахло не лише грязюкою, але і пороховими газами. До того мали звикати хутчіш. У їхню крупу увійшов один військовий куратор, який схоже рідко розумівся на медицині а тим пач тактичній. Це було видно з того як він знайомився. Для його ми звісно були духами, м’ясом, яке ще добряче не прокоптилося на свіжому вогні серед вугілля тільки но розпочатої гібридної. Тому більше їм подобався попередній Андрій, але він лишався у тактичному штабі. Вибору не було. Треба було спрацьовуватися з ким наказано.
Хоча порада була скоріше рекомендаційна, куратор мав доставити нас чітко у визначене місце дислокації і у подальшому координувати зі штабом спільні дії.
Вони чекали, дуже чекали свого часу і з тією думкою гуртувалися коло кожної телевізійної новини, що лунала з екрану волонтерського ТВ . звісно вони не мали когось ненавидіти а когось виділяти, цьому їх навчили у ЧХ. Бо фельдшер передусім мав допомагати пораненому хай навіть ворогу. Усім іншим опікувалися відповідні органи. Хоча і тут відчувалася деяка незрозумілість. Знову ж таки Андрій би мав бути логічно з нами, бо він мав непоганий іноземний досвід бо саме перевівся з евробатальону миротворців, але тільки но дізнався про небезпеку у своїй країні, перевівся додому.
Василь, наш куратор не дуже був охочий до спілкування як вже вище було зазначено.
Уся увага тому була прикута до спілкування з тими хто вже нам, та до новин.
Скоро ми стали намагатися аналізувати події що бути там і з тим що чули від друзів. Картина трохи не складалася….. було багато розбіжностей між…
Ми стали розуміти що офіційна позиція була якась розмитою, щось було недоговорено. Все звісно пояснювалося інформаційною безпекою, витоком інформації. Хоча дивувало що засилля різнорідних спецслужб чомусь не могло забезпечити однорідної позиції.
Та незабаром на мапі виникла чергова аварійна точка, яку не могли вже прикрити міркуваннями безпеки. Бо негода стосувалася одного із перших батальйонів що складався переважно з добровольців та афганців. Нам тічко не пояснювали, але зі слів Андрія, який раптом прибув до нас у роз положення, хоч як він не намагався бути спокійним, явно було що там його колега або і не один. Він посміхався і навіть намагався жартувати. Навіть спробував провести з нами один вечір, але тільки но новини почалися з військових сводок, його раптом викликали.
Тобто самого факту не було відомо, але Андрій раптом вибачився та попрощався до наступного дня. Нам лишилося міркувати і складати версії.
Наступного дня коли збиралися трохи відволіктися на вікенді, бо від думок та бездіяльності голова йшла обертом… та не судилося, тільки но зібрали речі, як дізналися подробиці від як не диво нашого куратора, який зібрав нас усіх, та коротко повідомив обставини. Ситуація вимагала чергового траншу добровольців, атож і нових медиків. Тому у комплектовану групу мали додати одного парамедика, який спеціалізувався на важких пораненнях та наданні невідкладної допомоги безпосередньо на кутах зіткнення.
Виявилося що ЧХ нам дав лише основну базис. Усім нетерпілося познайомитися з цим новим спеціалістом. На відправку як сказав куратор нам давалося дві доби. Тож група все-таки вирішила відпочити, але у роз положенні, керівництво наметового дало згоду, що викликало скоріше занепокоєння, бо за уставом у на території табору заборонялося розводити багаття, а тут навіть виділили мангал.
Інші підрозділи відправили на офіційні якісь церемонії.
Тож у таборі лишався лише комендант з кількома часовими, які схоже теж кортіли вікенду. Це були хлопці з тільки-но переформованої НГ, яка раніше була ВВ (внутрішні війська МВС).
Хлопці виявилися доволі говіркими, та ділилися своїми враженнями і думками щодо усього шо було навколо. Мріяли про військові звитяги, але мали лишатися у тилу. Тому їхня група, яку назвали чомусь Фенікс. Хоча шевронів ще не було але малювали якогось гуся без крил який визирав збоку хреста, на фоні якого був зображений нето змій що ділиться своєю отрутою з чаркою. Але чарка сама щось була порожня, що надавало розуміння що їхня група була незамінною у складну хвилину.
end of 1 part
