"Ma belle,- ти сказав мені, - злива пройде,
А за зливою - ночі весняної повінь.
Поздіймаються хвилі і вітер зійде,
Вириваючи з надер пошарпаний корінь».
"І тоді, - ти казав мені,- сум - не біда.
Біда - то відсутність значимої туги;
Біда - не коли під ногами вода,
А як по воді тій пускають напругу."
І ще ти казав, що година - не мить -
Її відчуваєш щораз похвилинно.
Хто зна, як життя поміж нас пролетить?
Життя - воно мить, що горить безупинно.
І от вже в очах твоїх відсіч "Ma belle"!
Не знаю, залишити чи залишитись?
Ти станеш чужим із десятка людей
І лишишся рідним між сотнями тисяч.
"Ma belle, - ти казав мені,- злива пройде!
І місяць, і сонце зійдуть одночасно!"
Злива пройшла - я шукаю тебе...
Місяць пішов і світанок невчасний.
Ma belle, я кажу тобі, - сонце на сході
зійде!
А ти де? А ти де? А ти де? І я де?
