Чи блукає химерна тривога
Або спокій довкруж розіллятий,
Я майструю з людини Бога,
Аби було кого розіп’яти.
Хай Він візьме мене на поруки,
Хай Він слово за мене скаже,
Це вже потім цвяхи у руки
Я Йому, бідоласі, вмажу.
Може осуду намір годний
(колотити з людей офіру),
Це традиція в нас народна –
Убивати свого кумира.
Ні. Я, мабуть, того не зможу,
Він – чиясь золота дитина.
Ти не бійся, мій милий Боже,
На поталу тебе не кину.
