|
Відпусти всіх, відпусти все,
забудь про минуле, забудь про майбутнє.
Нічого не треба. Швидкісне шосе
нехай пронесе, і вкриють плями трупні
тіло наше занедбане. Тіло роздується,
тканини розірвуться і мерщій його у піч!
Хай дасть тепла, безмежністю розкриється!
Магії нема, навіть не освітимо собою ніч.
Не повернемось мудрим духом,
вчасним знаком, не допоможемо ніяк.
І нам не допоможуть плачем-сміхом.
Хай відпустять, все закінчиться саме так.
Або ж піду в ліси, чи поїду краще,
у хащі чи знайду тиху світлу галявину,
щоб здійснити необхідне нарешті.
Не прошу простити. Так, я вас покину.
Я падаю на дно вже безповоротно.
Чорт, страшно, важко приймати естафету.
Мементо, інтро, ектро, літньо.
Вмерти знутра, відключись від інтернету.
Чому ідеш такий горбатий?
Життям вже ситий! Тож тепер згорю!
З розбігу полечу донизу, вбитий
згоря кулею у скроню скоро.
Цю картину бачу й творю.
Як розумієш, нема уже і сподівань,
торба хвилювань, суму і справ провальних.
Я не так далеко, але зламалась грань,
я себе покликав, та до приміщень підвальних,
де заточений сам, голос не дійшов.
Я не все пройшов, ні вогонь, ні мідні труби.
А може й варто? Розірвати шаблонний шов,
прибрати варту, інстинкт збереження і бути!
Бути трохи вільним, недовго сміливим,
краплю щасливим і не боятися ніякого болю,
відпустити все і бути з небезпекою грайливим.
Швидкісне шосе все одно не приведе до раю.
Добре нам сидіти у зручному салоні,
в теплому лоні та летіти, усього боячись.
Боячись померти, не посидівши на троні,
і гадати на карти, звідки невдачі взялись.
Зламаний мозок, продірявлений дах…
Крил не маю – не птах. Але ж я вітер штормовий!
Що мене торкне, то хай одразу – крах!
Ймовірно, шваркне по земельці битій кам’яній.
І нехай, розмаже! Я зістрибну на повному ходу,
але вже я себе веду, а не сліпий магістральний потік.
Ціль – не бродяжницька свобода, не скитатися по дну.
І біль, і божевільна кода приведуть в той самий бік.
Буде кінець, як не старайтесь, всьому і всім кінець.
Я ще гравець, іще живий, але нецікаво залишити все так.
Інакше ж вмерти ліпше враз, не чекати поки вдарить ґрець.
Будуть весни і багато гроз, але я буду в епіцентрі, не інак.
Однак, хтозна, може ці віршовані слова
лиш писемна та звукова передача закованих стремлінь?
Мені й самому невідомо, чи ера нова
виросте у мені, і свої хороми навік покинути не стане лінь.
2017.
P.S. Я ж не дотримуюсь жодних віршованих розмірів і навіть ритм часто "стрибає", але може це допоможе, бо мені воно гарно вийшло, а от як іншим...
Підказка для того, щоб краще читалось. Римування не всюди, але приблизно таке:
……………...А
…..А……....Б
………В…....А
………В……..Б
ID:
723449
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 14.03.2017 11:21:56
© дата внесення змiн: 14.03.2017 11:21:56
автор: Dingo Барський
Вкажіть причину вашої скарги
|
